Рушники, картини, ікони та килими з-під голки

Про таких, як Любов Максим’юк із Теофіполя, кажуть, що вони «присіли на голку». Лишень раз у далекому дитинстві спробувала вистелити хрестиком полотно і назавжди прикипіла до цього заняття. Більше тридцяти років не полишає своєї улюбленої справи.
– Щодня, як тільки впораюся з повсякденними домашніми клопотами, відразу беруся за голку. Це для мене закон. Хіба що, в свято чи неділю не вишиваю. Знали б ви, як це піднімає настрій та заспокоює! Буває, пораюся по господарству і щось не клеїться. То чоловік каже: «Іди-но трохи повишивай і все минеться». Вишивка, то – моє життя. З нею не знаю ніякої втоми, ні злості. Здається, безперестанку б мережила полотно, – щиро зізнається моя співрозмовниця.
ЛЮБОВ ДО ВИШИВКИ ПРИВИВ БАТЬКО
 Хоча в родині вишивали мама і бабуся, проте паростки любові до цього прекрасного виду народного мистецтва дівчинці, як не дивно, привив батько, який працював завідуючим сільським відділенням зв’язку у Білогірському районі і дуже гарно малював. Вона хотіла так само навчитися відтворювати на картинах красу і неповторність навколишньої природи, портрети людей, але, очевидно, не мала до того великого хисту. Щоб не засмучувати дочку, батько запропонував зайнятися вишивкою. Купив канву, нитки, приносив з роботи схеми різних візерунків, які в той час розповсюджувалися, в основному, через поштові відділення. У творчому доробку Любові Максим’юк понад двісті робіт різноманітних за складністю і технікою виконання. Серед них є мережені хрестиком і гаптовані гладдю, звичайними та шовковими нитками, а також люрексом і  бісером. У кожну вишивку майстриня вкладає часточку своєї душі і свого серця. Тому вони такі яскраві, колоритні, неповторні і, я б сказав, унікальні. Хата Максим’юків – наче музей народної вишивки. На стінах барвисті рушники, мальовничі картини, ікони, величезні килими. На яке ліжко чи диван не глянь – скрізь подушки у вишитих наволочках, на столах скатертини та серветки. На жаль, багато робіт майстрині складені на полицях у шафі. Коли я попросив Любов Власівну показати свої вишивки, вона посміхнулася і сказала: «Це мій скарб…». І справді, її роботи вирізняються витонченістю, чудовим підбором кольорів та дотриманістю українських традицій. До слова, усі кольори ниток вона підбирає «на око», а не за тими відтінками, які вказані у схемі, тому вишивки виходять у неї дуже красивими й не такими, як в усіх. Бо ті, що у схемі часто  не підходять до картини, роблять її неприродною, ніби спотвореною. “Інколи доводиться їх підбирати вже у процесі самої роботи. Буває, що по декілька разів мушу торочити, аж поки не знайду необхідного відтінку – то обличчя неприродний колір має, то очі якісь не такі. Засмучуся, виплачуся, але свого таки досягну. Раніше чоловік, який вміє гарно малювати, підказував кольори. Але після перенесеної хвороби йому це важко дається”, – продовжує свою розповідь вишивальниця.
Найбільша за розміром робота пані Люби – килим на стіні. Займає площу два на три метри. Три місяці над ним чаклувала. Скільки хрестиків туди поклала, тільки Бог один знає. Роботу ускладнювало те, що хрестики вишивала не великі, а маленькі, бо вони ніби ущільнюють візерунок, надають йому соковитості та неповторності.
 Чого тільки вартують вишиті майстринею мальовничі пейзажі, натюрморти, які милують  розмаїттям натуральних кольорів та відтінків. У них відчувається не просто вміла рука вишивальниці, а й тонкий смак художника.
“НАЙБІЛЬШЕ ПОДОБАЄТЬСЯ ВИШИВАТИ ІКОНИ”
 “Всі роботи мені даються легко, але найбільше подобається вишивати ікони та картини на релігійну тематику. Тоді і настрій якийсь особливо піднесений. Кожного хрестика на образі обцілую – так вже люблю вишивати святих”, – зізнається. Ікони Любові Максим’юк  сприймаються не просто як картинні образи. Кожна з них несе у собі певну святість і духовність. Адже перед тим, як приступити до роботи, майстриня бере благословення в священика і щоразу перед вишиванням обов’язково читає молитву.Скільки їх вишила – достеменно не знає. Ось лише окремі назви – «Матір Божа», «Народження Ісуса Христа», «Архистратиг Михайло», «Світла дорога», «Микола Чудотворець». Та найбільше чомусь любить вишивати «Святого Пантелеймона». А ще одна пристрасть пані Люби – рушники. Весільні, на родинне свято, ювілей. Візерункові композиції на них майстриня здебільшого бере не з готових схем, а сама складає на основі традиційних елементів, надаючи їм своєрідного трактування, зігріваючи теплотою серця і рук, щирим натхненням. Щоправда, не любить дуже яскравих рушників з великими квітами. Вони якісь ніби розмиті виходять, неконкретні. Більше подобаються маленькі, акуратненькі візерунки. Однак акуратності не так то легко досягнути, особливо, коли вишиваєш шовковими нитками. Трошки затягнеш – будуть зморшки, недотягнеш – висітиме. Навіть п’яльця не допоможуть. Та й ними, власне, не користується. І не тільки під час роботи над рушниками, а й над іншими вишивками. Кожен рушник талановитої теофіпольчанки – то своєрідний світ чарівної краси, неповторної фантазії. Вона постійно бере участь у районних та обласних виставках народних умільців, як інвалід третьої групи – у виставках «Повір у себе», має численні почесні грамоти і подяки. Ось і коли ми зустрілися з майстринею, вона готувалася до чергового публічного показу своїх робіт.“Цей рушник називається «Дерево життя». Перед тим як вишивати, я сама придумала сюжет, намалювала схему”, – пояснювала, показуючи майбутній витвір.Та найбільше з усього розмаїття вишитих рушників їй подобається «Хліб і сіль», з яким побувала на всеукраїнській виставці, що проходила в Києві. Зараз – пора догляду за присадибними ділянками. Любов Власівна вишиває дуже мало. Бо ж треба обробити картоплю, буряки та інші овочі, обійти домашню живність. Найплодотворнішою у своїй творчості вважає зиму.
 “Зранку можу їсти наварити і цілий день сидіти над вишивкою. А вночі взагалі прекрасно працюється. Всі сплять і ніхто не бачить, чи я плачу, чи радію”, – зізнається жінка. Окрім естетичного задоволення, за словами Любові Власівни, вишиті речі слугують ще й потужним оберегом домашнього вогнища. Вони неодмінно приносять злагоду в кожну оселю, відзначає майстриня. Усі рушники пані Максим’юк обрамлені гарними і симпатичними френзлями, які вона плете сама. “Свого часу я пробувала плести серветки, скатертини, ніби й не погано виходило. Робота була чистою, але вишивати все одно більше люблю. Я не можу вам передати, яку насолоду від цього отримую. Вишивка для мене – такий собі наркотик. До речі, моя донька також вишиває. Ось тільки їй за роботою ніколи творити такі вироби, які виходять з-під моїх рук”, – каже пані Любов. Ніхто не скаже і не повірить, що ця миловидна жіночка вже пенсійного віку. Закоханість у природу отчого краю, у мистецтво художнього вишивання зберегла її молодість. Добродійка Любов десь читала і любить повторювати, що вишивка має позитивний вплив на психофізіологічний стан людини. Заняття вишиванням заспокоює нервову систему, розвиває увагу, уяву і, нарешті, смак. Набутим досвідом майстриня охоче ділиться з вишивальницями-початківцями, які часто приходять до неї додому. Розповідає їм про всі тонкощі вишивок, дає схеми і вже готові роботи, аби ті вчилися і по естафеті передавали заняття цим прекрасним видом народного мистецтва наступним поколінням.