Дух старовини, таємничі волхви та містичне озеро.

Величні руїни палацу й тюрма у… монастирі У середньовіччі міста будувалися таким чином, що були поділені на дві частини – Нове і Старе місто, які з’єднувалися між собою мостами. За таким принципом споруджувався й Ізяслав. Місцеві жителі кажуть, що їхнє місто, наче людина, має серце, жіноче лоно, голову, руки та ноги. Розташоване в лоні, де зливаються річки Горинь, Понора і Сошень, місто бачило чимало видатних історичних особистостей, які по черзі керували ним: князі Явнут, Любомирські, Острозькі, Сангушки, Заславські тощо. Ізяслав тисячоліттями поєднував у собі три світові релігії – православ’я, католицизм та іудаїзм. Про це свідчать історично-архітектурні споруди, які дійшли до наших часів: храм Різдва Христового, костел святого Івана Хрестителя, єврейська синагога, монастир бернардинців. Перлиною Ізяслава протягом чотирьох століть був палацовий ансамбль князя Сангушка. Блукаючи його лабіринтами, мимоволі уявляєш себе на балу, де дами та кавалери у середньовічних костюмах дефілюють кімнатами палацу та ведуть світські розмови, а звідусіль ллється чарівна музика. Середньовічна розкіш, незліченна кількість старовини, картин та книг, які містилися у палаці, приваблювали до себе відомих правителів та політиків. Свого часу відвідав палац й російський імператор Петро І. У XІХ столітті російський уряд придбав споруду та розмістив у ній військові підрозділи. Палац почав руйнуватися та занепадати. Та від цього не втратив своєї неповторності та привабливості. У його напівзруйнованих коридорах та залах відчувається щось таємничо-містичне. Найвеличнішою культовою спорудою православної ізяславської громади вважається храм Різдва Христового, розташований на одному з пагорбів міста. Споруджений у 1836 році, він століття проіснував як соборна церква та був зруйнований атеїстами. Своїм другим народженням, яке відбулося за часів незалежності України, він завдячує містянам. Інша, не менш цінна споруда – римо-католицький костел Святого Йосипа. Виконаний у стилі барокко, він досі зберігає всередині старовинну ліпку. Ця історична пам’ятка XVII століття відкрита для усіх бажаючих. У костелі настоятель пан Роберт проводить богослужіння та церковні обряди. До речі, старовинний орган з цього костелу нині знаходиться в кафедральному костелі Святих апостолів Петра і Павла в Кам’янці-Подільському. Як кажуть самі ізяславчани, у ньому збереглися і відчуваються ноти давньої Заславщини. Про те, що в Заславі мешкало чимало євреїв, нагадують руїни єврейської святині – синагоги. Тут, до речі, була написана найвидатніша єврейська хроніка XVII століття «Yeven Metzula» («Чорна безодня»). Монастир бернардинців, розташований на пагорбі неподалік річки Горинь, тривалий час у дні релігійних свят збирав у своїх стінах паломників з усієї Волині. Споруджений у XVIІ столітті за проектом архітектора Я. Мадлена, назву свою отримав від засновника чернечого ордену Бернара Клервоського. Над входом до монастиря красується гербовий барельєф князів Сангушків, що свідчить про особливе до нього ставлення з їхнього боку. Нині бернардинський монастир є об’єктом закритого типу. Там розташована виправна колонія № 58 максимального рівня безпеки, де відбувають покарання засуджені злочинці. У своїх стінах колонія може вмістити до тисячі ув’язнених. Перепустку до Святого озера треба випросити у духа лісу Якщо проїхати дорогою в бік Славути, можна потрапити у чудове мальовниче місце, де полюбляють відпочивати не тільки місцеві мешканці, але й туристи з усієї області – це Святе озеро. Оточене з усіх сторін лісом, воно не для кожного відкриває шлях до себе. Багато туристів могли годинами кружляти, шукаючи до нього дорогу. Як твердять ізяславчани, треба попросити дух лісу та озера, аби він відкрив шлях до води. Зі Святим озером пов’язано чимало легенд та містичних переказів, які залюбки розповідають містяни. Спокійне водне плесо, вкрите безліччю водяних лілій, манить своїми водами. А ввечері, коли над озером заходить сонце, ліс наче палахкотить багрянцем, наче нагадує легенду про волхвів, які зникли у величезному вогнищі, не залишивши й сліду по собі... Рідну Заславщину завжди прославляли її сини та доньки. В наші часи цю місію виконували та виконують колишній міністр транспорту і зв’язку, Герой України Георгій Кирпа (нині покійний), гравець ФК «Шахтар» та збірної команди України з футболу Дмитро Чигринський, народний артист України Василь Зінкевич, художник і скульптор Микола Ткачук, поет та композитор Василь Кравчук та інші.