ye-logo.v1.2

Подільські різдвяні святки: Різдво Христове

Історія 4786
Селяни із зіркою з решета, фото1903 року.
Селяни із зіркою з решета, фото1903 року.. Фото: з архіву

Із найдавніших часів 7 січня православні християни святкують Різдво Христове.

У подолян минулого християнські традиції свята тісно перепліталися з давнішими звичаями язичницького походження. Колись у цей час, невдовзі після зимового сонцестояння, наші пращури відзначали народження нового, літнього сонця, поворот від зими до літа. Це на його честь існувала традиція запалювати під Різдво "живий" вогонь.
Вечір напередодні Різдва – "Святвечір", "Вілія", "Кутя"починався прибиранням хати. Затим господар урочисто вносив до господи сніп, як правило, житній, і ставив його на покуті – на врожай і достаток. Це була "коляда" (а може, то втілення бога Коляди, чиє ім'я згадують літописи?) або "дідух". Із застромленим в нього серпом стояв він на покуті аж до Нового року, а на підлозі хати всюди розсипали солому. Пов'язували це із яслами Віфліємськими, у яких й народився Ісус Христос. На другий день удосвіта солому виносили з хати і розкладали багаття біля воріт чи при дорозі – "палили дідуха".
Святковий стіл в подільських селах також застеляли сіном, по кутках клали часник як оберіг, а потім накривали скатертиною. На вечерю готували 12 страв, і як сходила зоря, сідали вечеряти. Починали із куті. Поклавши в рукавицю гроші (щоб водились), господиня несла кутю на покуть, а діти під час цієї ходи завзято мекали, мукали, іржали, квоктали, крякали – щоб уся свійська живність плодилася, щоб курчата й каченята водилися. І перша ложка куті була для бджіл – кидали її до стелі, щоб рої велися. Друга – для самого морозу, щоб отак задобрений, він не чинив збитків, не морозив посівів. До того ж, серед подолян широко побутувало повір'я, що душі померлих родичів беруть участь у святковій трапезі, їх обов'язково згадували добрим словом. Для них після вечері залишали рештки їжі на столі (мити посуд у цей день вважалося гріхом). На ніч усі члени родини клали свої ложки у горщик з кутею. Це робилося для того, щоб святої каші могли поїсти предки.
Повечерявши, брав господар зі столу потроху кожної із страв і ніс до хліва худобі, щоб не скаржилася. Бо за повір'ям у ніч під Різдво дарує їй Бог мову – за те, що колись у давнину спав у яслах маленький Христос. Кутю давали курам, "щоб гарно неслися". Її брали на гостинець хрещеним батькам, бабі-повитусі, родичам.
Різдвяна ніч повнилася дивами: із колодязя можна, згідно з повір'ям, напитися вина, потрібно було тільки втрапити до нього в цей час; вода із трьох криниць, принесена в роті, віщувала дівчатам про заміжжя.
Наставало Різдво і все живе славило Ісуса Христа народженого. Напередодні або й у перший день Різдва, звечора починали колядувати. Групи парубків заходили на подвір'я кожної хати, піснями славили господарів, бажали їм здоров'я, достатку, за що отримували певну винагороду. На східному Поділлі переважали обходи із зіркою, що виготовлялась, як правило, зі звичайного решета, до якого приладжували "роги" (від 5 до 12). Цю конструкцію обклеювали різнокольоровим промасленим папером, прикрашали фольгою, стрічками та китицями. Всередину вставляли свічку – так утворювалось щось на зразок чарівного ліхтаря. На західному Поділлі, крім "Віфліємської зірки" колядники часто носили з собою вертеп – театр костюмованих виконавців. Дійство складалось з двох частин — релігійної (серйозної) і світської (інтермедійної). Відповідно на дві категорії поділялись й самі виконавці – маски. Театралізовували легенду про народження Христа.

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Новини Хмельниччини
Останні оголошення
  Так  Ні, дякую