Великорадогощанська Січ

Між куренями неподалік ставочка горить багаття. Над вогнем висить казанок. Навколо сидить гурт хлопчаків, одягнених у сині або червоні шаровари, вишиті сорочки та козацькі шапки. Час від часу помішують рибну юшку.
«У мене таке завдання, варити юшку з риби, – розповідає учень п’ятого класу Великорадогощанської школи Віктор Руй. – Риба з нашого ставка, картопля і зелень з городу. Я кошовар. Займаюся у гуртку «Смакота». Вмію варити супи, каші. Але найбільше мені подобається рибна юшка. Як варити – не скажу, бо це таємниця. Беріть, скуштуйте».
Свято Покрови Пресвятої Богородиці для мешканців села Велика Радогощ на Ізяславщині не лише релігійне свято. Тут уже п’ятий рік поспіль на базі сільської школи існує Великорадогощанська Січ. Її устрій максимально наближений до колишньої Січі Запорізької. А для козаків Покрова була їх заступницею. Тож цього дня у сільській школі першокласників приймають в козачата, а учнів 4 класу – у джури.
Щоб потрапити на територію школи, чи то Січі, як її називає саме  товариство, потрібно відповісти на кілька запитань: “Чого прийшов? З якими намірами?” Тоді два вершники супроводжують тебе до воріт.

“Аби мене прийняли в козачата, я змайстрував стільчика”
Аби першокласника прийняли в козачата, йому потрібно відповісти на кілька запитань та показати свою спритність. Після випробувань, хлопчаки мовлять кодекс козачати: «Шануй маму й тата, люби рідну Україну, старших поважай, Україну захищай». Після цього першокласник підходить до кошового, котрий кладе йому булаву на праве плече, а шаблю на ліве і каже: «Будь козачам. Іди у курінь».
«Я люблю маму й тата, – каже шестирічний Іван Буць. – А ще люблю школу. Аби мене прийняли в козачата, я зробив стільчика».
Хлопчак показує покритого лаком невеликого стільчика. У школі навчається 52 учні, усі вони задіяні у гуртках. У гуртку «Диво-ручки» молодші шиють лялькам одяг, а старші влаштовують справжні сезонні покази мод. До речі, усе козацьке вбрання шиють самі учні. Також є гурток лозоплетіння, діти майструють гончарні  вироби, вишивають рушники, працює столярний гурток, і навіть гурток музейної справи. Один клас віддали під музей школи, в котрому є вишиванки, дерев’яні діжки, гончарні вироби, коловороти. Усі експонати з навколишніх сіл. На території школи є навіть власна капличка. Увійшовши до неї, четверо хлопчаків як по команді знімають шапки. Хрестяться.
«П’ять років тому начальник Ізяславського райвідділу освіти приїхала з козацького семінару, – розповідає кошовий Великорадогощанської  Січі Іван Гаврилюк. – Запропонувала зробити школу на зразок Січі. Намалювали макет. Батьки підтримали. Навесні 2006 року збудували курені. Нині є курінь козачат, курінь джур, спортивний курінь, а для дівчат збудували світлицю».

Винного рада змушує стояти біля ганебного стовпа
У кожному класі, чи то курені, як називає себе січове товариство, є свій курінний, суддя, скарбничий, писар, кошовар. Курінний – на кшталт старости класу. Суддя вирішує спірні питання. Писар стежить за оголошеннями і робить стінгазету. У скарбничого зберігаються кошти класу. Оскільки учнів у класах небагато, то чинів вистачає усім. І кожен намагається якомога старанніше виконувати свої обов’язки. У іншому випадку…
Поряд зі спортивним куренем вкопаний ганебний стовп. За часів Запорізької Січі за несплачений борг козака могли прикувати до цього стовпа, а за важку провину на смерть забивали киями.
«Якщо хтось провинився, козацька рада вирішує, яке покарання йому обрати, - розповідає голова козацької ради дев’ятикласник Олександр Трапєзніков. – Найчастіше винного засуджують, аби він на перервах стояв біля ганебного стовпа. За важкий злочин можуть позбавити козацької шапки. А без шапки козак не має права голосу. І так доти, поки винний не увійде до товариства у довіру. Одного разу за крадіжку рада позбавила винного шапки на три місяці. Більше у нас подібного не стається».

Курінного обирають підкиданням шапок
Основною проблемою є мала народжуваність на селі. Нині до Великорадогощанської школи ходять діти з трьох сіл. Цього разу в перший клас пішли лише двоє хлопчаків. Адміністрація школи і району не приховує, що за кілька років школу таки доведеться закрити.
«Ми зробимо все можливе, – каже начальник Ізяславського райвідділу освіти Наталя Кирилюк, – щоб на базі цієї школи відкрити оздоровчий табір».
Кілька років тому до Великорадогощанської школи приїжджали волонтери з Канади, польські журналісти і навіть представники ЗМІ з Китаю. Останніх цікавив досвід патріотичного виховання молоді.