Самостійно навколо світу. Вірменія: канатка замість маршрутки, священик-веселун і скорпіон у ванній

 Моє знайомство з Вірменією розпочалося у прикордонному селищі Бавра, куди я потрапила автостопом із Грузії. Тут ми затрималися десь на годину, але не через поганий автостоп, а завдяки гостинності місцевих мешканців. У першій же до кордону хаті нас запросили на чашечку кави. В результаті ми не лише попили гарячого напою, а й поїли смачнющого винограду, дізналися усі місцеві новини, розклад автобусів, сфотографувалися із господинею Зоєю та навіть розміняли у неї трохи вірменських грошей – драмів. Коли за годину ми стояли на трасі, в руках у мене було кілька великих червоних помідорів. Їх нам подарували селяни, які поверталися із польових робіт.
Ми записали Зоїну адресу і урочисто пообіцяли вислати їй фото. Цікаво, що всі вірмени, з якими ми фотографувалися потім, теж хотіли отримати світлини. По приїзді в Україну я вислала усі обіцяні фотографії (паперові, у паперових конвертах!), от тільки не знаю, чи дійшли вони. Жодної відповіді не прийшло.

Єреван, площа Республіки.

Підприємливі та гостинні
Вважається, що вірмени – дуже підприємливий народ. Вони самі люблять про це казати. Один мешканець сонячної країни розповів нам прислів’я: «Коли народжується вірмен, євреї плачуть».
Хоч рівень економічного розвитку Вірмені не сильно відрізняється від українського (це суб’єктивна думка автора, ґрунтована на побаченому), та приватне підприємництво, особливо мале, розвивається тут дуже активно. Принаймні, так здається, коли дивишся на розмаїття дрібних майстерень, крамничок, мотелів, вуличних торговців, що заполонили великі міста, особливо столицю Єреван. До речі, знамениті вірменські таксисти такі ж приставучі, як і в Україні чи інших країнах СНД.

Гірські краєвиди у Вірменії.

Вірменія має дуже велику діаспору, за кордоном мешкає більше вірмен, ніж на історичній Батьківщині. Багато емігрантів оселилися у США, Франції, країнах СНД.

Захід сонця над старовинним храмом.

Вірмени досі вивчають у школі російську мову, тому мовних проблем тут не виникає у мандрівників, що володіють цією мовою. Вірмени взагалі дуже добре ставляться до росіян, у них налагоджені відносини в економічній, військовій та інших сферах. До речі, у нас вірмени часто запитували, чи ми росіяни. Коли дізнавалися, що українці, трохи розчаровувалися, але все одно з цікавістю розпитували про нашу країну.

Чорний-чорний будинок:)

Вірмени видалися мені досить гостинним та привітним народом. Наскільки хороший тут автостоп, сказати важко. Мені довелося користуватися цим видом пересування небагато, водії зупинялися не дуже часто, а грошей хотіли таки часто. Підприємливий народ, все-таки!

У вірменів власний алфавіт, але деякі вивіски дублюються російською.

Є на що подивитися
В плані архітектури та природи Вірменія досить цікава. Тут є на що подивитися: величний Єреван (про нього детальніше читайте тут), античний храм Гарні, скельний монастир Гегард, церковне місто Ечміадзін та багато іншого.

Вагаршапат (Ечміадзін) - церковна столиця Вірменії.

До речі, Вірменська православна церква – одна з найдавніших християнських церков у світі, і перша у світі, що стала державною релігією (це сталося у ІV столітті). Старовинні вірменські храми дуже цікаві ззовні – міцні і суворі, а всередині вони виглядають дуже аскетично. Мене вразило, що у храмах багато людей, однак ходять вони, як їм заманеться: у шортах, коротких спідницях, жінки - з непокритою головою. В одному містечку ми познайомилися із молодим місцевим священиком. Він виявився дуже комунікабельним і веселим, залюбки спілкувався з нами і фотографувався, і жартував так, що ми не могли втриматися від сміху. Цікаво, це виняток, чи більшість вірменських священиків такі прості у спілкуванні?

Античний храм Гарні.

Багато тут архітектури радянських часів, ну дуже радянської, здається, ніколи не реставрованої (у Хмельницькому такої вже не зустрінеш). Цікавим в цьому плані є вокзал у місті Гюмрі, монументальний і малолюдний...
Дуже сподобалося містечко Алаверді на кордоні з Грузією (це вже інший прикордонний перехід, ніж Бавра). Тут дуже гарна природа (гори, бурхлива річка), багатоповерхівки туляться на високих схилах, а високо на горі є старовинний монастир. Підійматися до нього можна довго і нудно пішки або довго, але трохи веселіше на авто. Але найкращий варіант – канатна дорога, яка є тут громадським транспортом. Тому квиток на канатку дуже дешевий, зате краєвид просто неймовірний! Ми влаштували собі атракціон і каталися туди-назад кілька разів.

Вид на промзону з канатної дороги в Алаверді.

Вміють виживати
У Вірменії не раз траплялися сильні землетруси. Мешканець міста Гюмрі, який підвозив нас на авто радянських часів, розповідав про страшний землетрус у 1980-х роках. Із його курсу, Армен був тоді студентом, вижило тільки троє людей...

Пам'ятник жертвам землетрусу у місті Гюмрі.

Живучи у складних природних і політичних умовах (територіальні конфлікти та закриті кордони із Азербайджаном, Туреччиною), вірмени навчаються виживати. Треба сказати, що у них це добре виходить.

У Вірменії багато будинків будують із вулканічного туфу, що робить їх стійкішими під час землетрусів.

І щоб завершити на більш веселій нотці, розкажу історію, яка трапилася з нами в єреванському мотелі. Ми були у Вірменії у серпні, і стояла неймовірна спека. У ванній ми виявили скорпіона, він сидів на… рушнику. Не знаю, наскільки він небезпечний, але видовище було ще те. Коли ж ми перелякані прибігли до господині з криками «У ванній скорпіон!», вона спокійно відповіла: «Ага, добре».

Ішаки - популярні свійські тварини.

Читайте також про міфи і реальність Білорусі та чому Грузія - рай для туристів.