Подорожуємо Україною. Качанівка: тут Рєпін писав «Запорожців..», а Шевченко сватався до своєї куми…

Таких, до дріб’язку збережених, палацово-паркових ансамблів в Україні одиниці. Тож Качанівці, що в Ічнянському районі на Чернігівщині, в цьому плані неабияк пощастило. Тут і досі можна відчути всю велич ХІХ століття, щоб зрозуміти, чому саме качанівський маєток свого часу зажив слави культурно-мистецького осередку тодішньої імперії. Нині Національний історико-культурний заповідник «Качанівка», називають одним з архітектурних чудес не лише Чернігівщини, а й усієї України. Небаченої краси палац, Георгіївська церква і нині вражаю відвідувачів своєю красою та довершеністю. А парк, виплеканий трьома поколіннями Тарновських, є одним з найбільших пейзажних садів в не лише в Україні, а й у Європі.

Саме у цьому парку час від часу місцеві жителі бачать… привида. Достеменно невідомо, що і як, але безліч легенд існує – і всі сходяться до того, що рід Тарновських, який зробив Качанівку прекрасною і знаменитою, мав на собі прокляття, через яке чоловіки раптово помирали, або ж закінчували життя самогубством…

Чий привид бродить довкола качанівського маєтку - достеменно невідомо нікому

На весіллі дорогу посипали цукром

«Назва «Качанівка» походить від прізвища дворян Качанівських, які у 40-х роках 18 століття володіли тут двома хуторами, - розповідає завідуюча відділом науково освітньої роботи Національного історико-культурного заповідника «Качанівка» Оксана Петренко. - Коли через кілька десятиліть імператриця Катерина ІІ роздаровувала землі своїм фаворитам, то довколишні землі дісталися графу Рум’янцеву-Задунайському. Облюбувавши навколишню місцевість Рум’янцев прикупив собі й хутір Качанівщина. Тут він звів палац та почав закладати парк. У 1824 році садиба перейшла у спадок до Григорія Тарновського і належала цій родині понад 70 років поспіль.

Найбільшого розквіту Качанівка зазнала за Тарновських, розповідає екскурсовод Олена Петренко.

Це був період розквіту Качанівки, бо саме в цей час вона набула слави культурно мистецького осередку. Запрошуючи сюди відомих діячів культури та мистецтва, Тарновські пишалися тим, що їхню садибу в глибокій провінції відвідує творча еліта. З травня по вересень тут гостювали та творили видатні люди того часу - Микола Гоголь, Марко Вовчок, Михайло Глінка, Микола Маркевич, Михайло Врубель, Василь Штернберг, Ілля Рєпін та багато інших знаменитих на весь світ митців. Часто зупинявся у садибі й Тарас Шевченко. Його спогади про Качанівку збереглися у листах.

Тарас Шевченко кілька разів сватався до сестри Тарновського Надії, однак вона так і не відповіла поетові взаємністю, бо приходилася Тарасу Григоровичу кумою і вважала за гріх такий шлюб. Заміж вона так і не вийшла.

Микола Костомаров називав Качанівку вирієм, куди злітається вчене, художнє і письменне птаство».

Історики стверджують, що Григорій Тарновський, який започаткував меценатство в Качанівці помер раптово - в один день з дружиною. Ганна, захворівши на запалення легень, померла напередодні свого дня народження, а чоловік, не витримавши нервового зриву, на кілька годин пізніше.

Оскільки дітей у подружжя не було, Качанівка перейшла до племінника Василя Тарновського. За фахом юрист, він був одним з тих, хто стояв у витоків селянської реформи та відстоював інтереси кріпосних. Після його смерті садиба перейшла до сина – також Василя Тарновського. Саме на ці часи припадає найбільший розквіт Качанівки..

Фасад будівлі прикрашає чудово збережена ліпнина.

«А от серед останніх господарів садиби протягом 1914-1918 років була старша донька «цукрового короля» Павла Харитоненка Олена, - розповідає Оксана Петренко. - За історичними свідченнями очевидців, в день її весілля вся алея від палацу до садибної церкви протяжністю в 500 метрів була всипана цукром як символом майбутнього солодкого життя молодят».

Розкіш вражає досі

Палац в Качанівці – один з тих витворів мистецтва, яким не можна не милуватися. Будівля має понад 2 тисячі квадратних метрів. До нині збереглися сходи з червоного дерева з різьбленими черепахами, венеціанська штукатурка, дзеркала та буфети для посуду, порцеляна, ліпнина на фасаді у вигляді грецьких богинь, мармурові каміни, флігелі, водонапірна вежа.

У таких різьблених шафах зберігався посуд

Туалетний столик кінця ХІХ століття.

Так-так, той самий горщик...

Цікаво, що тут можна побачити тодішню систему опалення. Кажуть, під палацом була величезна піч, ходи від якої розходилися стінами двоповерхової будівлі. Ще збереглися металеві заглушки, якими контролювали вихід тепла в приміщення. Для опалення палацу на початку зими закладали 15 возів деревини.

Тут писали «Запорожців»

Поруч з палацом у сквері можна побачити цікаву скульптуру - згорблену, зі складеними руками. Її називали і монахом, і ченцем. Але насправді це – зима. «Колись у цьому парку було встановлено чимало таких скульптур – своєрідних алегорій, які символізували різні періоди з життя людини – від народження і аж до старості, - розповідає Оксана Петренко. - Символічно, але до наших часів збереглася лише «Зима-Старість». Старожили пригадують, що в 30-х роках ХХ століття водонапірна вежа була доверху набита уламками таких мармурових паркових скульптур...»

Водонапірна вежа була повнісінька мармурових черепків

Цікаво, що саме у цьому маєтку кілька років поспіль писав свою знамениту картину «Запорожці» Ілля Рєпін. У качанівському маєтку він зробив безліч замальовок предметів козацької старовини з багатої колекції Тарновського та знайшов цікаві типажі.

Козацький сейф, в якому перевозили казну. З колекції Тарновського.

Наприклад, той же Василь Тарновський – позував у ролі похмурого козака. Як і з кого писали персонажів картини, розповідає у своїх спогадах відомий історик та друг Рєпіна Дмитро Яворницький, який сам, до речі, зображений в образі писаря. Кажуть, Рєпін писав «Запорожців» (полотно має величину 3 на 4 метри) 12 років.

Більшість запорожців з картини Рєпін написав з качанівських гостей.

Коли він виставив їх на аукціон, то навіть відомий у той час колекціонер Третьяков не спромігся купити картину. Імператор Олександр ІІІ оцінив її у 35 тисяч карбованців сріблом. Так Рєпін в один день став дуже багатою людиною.

Потім Рєпін написав ще один варіант «Запорожців» з іншими персонажами. Оригінал нині зберігається, на щастя, в Україні, - в Харківському художньому музеї на батьківщині Рєпіна.

Ще однин варіант "Запорожців..." з іншими персонажами зберігається в Харкові.

Павільйон Глінки

У парку, в бік ставків, де колись були три човнові пристані та насипні острови з павільйонами для бенкетів, збереглася до наших часів ще одна цікава споруда, яку називають павільйоном Глінки.

Споруда нині потребує негайної реставрації.

Під ним в товщі пагорба є підвал зі склепінням, з декоративними нішами та сходами. Фасади прикрашені медальйонами, розписаними за сюжетами опери «Руслан і Людмила». За переказами, саме тут, в павільйоні композитор Михайло Глінка працював над своєю знаменитою оперою.

Майорський став, на якому свого часу були насипні острови для бенкетів.

А ще в Качанівці можна полюбуватися церквою, яку Тарновські освятили його на честь Георгія Хозевіта. Палац і садибна церква з’єднані мощеною дорогою. За традицією, гості, котрі відвідували Качанівку, спочатку, як кажуть, під’їжджали до престолу, а потім їхали до столу.