У Меджибожі експонують незвичайну колекцію… мініатюрного взуття

Відвідуючи Державний історико-культурний заповідник «Межибіж» в одному з експозиційних залів можна побачити незвичайну колекцію, яка розповідає про одне з ремесел давнього містечка. Це виставка… мініатюрного взуття. Воно ручної роботи і відтворене з надзвичайною точністю.

Як розповідає директор заповідника Олег Погорілець, з’явилася вона у фондах ще в 70-х роках минулого століття, коли у фортеці відкрили музей.

«Подарував цю колекцію музею місцевий майстер Микола Лагрот. Він був професійним шевцем. Але крім того, мав ще таке творче захоплення і виготовив колекцію мініатюрного взуття. Він, власне, відтворив історію меджибізького взуття – від моделей, які носили свого часу прості люди, до заможних та відомих які свого часу бували в місті. І ту місцеву моду, яка відображає ХІХ – початок ХХ століття», - розповідає Олег Погорілець.

Подарував цю колекцію музею місцевий майстер Микола Лагрот

Тут є мініатюрні копії козацьких чобіт, які міг носити Богдан Хмельницький, також є гусарські чоботи, жіноче взуття для балу, а ще щоденне – для пересічних міщан…

Одне з найцікавіших – мініатюрне взуття, яке було модним наприкінці ХІХ – початку ХХ століття. Це румунки – жіночі чобітки, які привозили контрабандою: з Румунії таке взуття потрапляло до Одеси, а вже потім до нас.

«У цьому ж залі, до речі, можна побачити румунки натуральної величини, - каже директор заповідника. - У нас є аж дві пари цього модного на той час взуття: пара зимових та пара літніх румунок. Не кожна жінка в Меджибожі могла собі дозволити пройтися Замковою вулицею та похизуватися таким недешевим та модним на той час взуттям».

Також в експозиції серед експонатів, що розповідають про давні ремесла містечка, є швейна машинка американської фірми «Singer». Не проста, а спеціальна, якою якраз шили шкіру для взуття. Вона має унікальний паспорт, який посвідчує її справжність.

Машинка має унікальний паспорт, який посвідчує її справжність

Найцікавіше, додає Олег Погорілець, що на початку XX століття представництва цього бренду швейних машин «Singer», який нині відомий у всьому світі, були лише у Києві на Хрещатику, у Старокостянтинові на вулиці Меджибізькій, і у Меджибожі на Замковій, тобто на головній вулиці містечка. А це якраз свідчить про статус Меджибожа у ті часи.

Загалом, додає пан Погорілець, шевством у Меджибожі займалися чимало умільців. Адже коли наприкінці ХІХ століття до містечка перевели військові збори, тож з’явилася потреба обшивали армію і ремесло було дуже затребуваним.

Читайте також: Зимовий Меджибіж: що досліджують та чим дивують туристів у фортеці.