Старовинні сонячні годинники на Хмельниччині: збережені та втрачені артефакти

Визначати час за сонцем, зокрема за зміною довжини тіні та її руху по циферблату, люди навчилися дуже давно.

Користувалися такими сонячними годинниками і в Україні та, зокрема, на Хмельниччині. Часто їх встановлювали на стінах храмів. Розміщували їх там зокрема для того, щоб визначити час богослужінь.

Як розповідають в Державній науковій архітектурно-будівельній бібліотеці імені Володимира Заболотного, з історії відомо про декілька сонячних годинників на Хмельниччині. Більшість з них до нині не збереглися. Утім, є й такі, які можна побачити і сьогодні.

Сонячний годинник на стінах церкви Святої Трійці неподалік Сатанова

Один з давніх сонячних годинників на Хмельниччині можна нині побачити на території Сатанівського Свято-Троїцького монастиря. Він прикрашає фасад церкви Святої Трійці. Годинник вирізьблений з каменю. Як вважає краєзнавець Дмитро Полюхович, швидше за все, годинник у вигляді сумного людського обличчя, встановили під час перебудови монастирського комплексу, яка була завершена у 1744 році.

За словами Дмитра Полюховича, той годинник, який ми нині бачимо на стінах храму, - найшвидше це зображення місяця. А ще був годинник у вигляді сонця, зображення якого можна побачити на світлинах з наукових експедицій, що проводились у 1910-х – початку 1930-х років Харківським музеєм українського мистецтва і округовою інспекцією охорони пам’яток під керівництвом Стефана Таранушенка і Павла Жолтовського. На жаль, останній до наших днів, як і більшість елементів декору храму, не зберігся.

Сонячний годинник на фасаді церкви Святої Трійці в Сатанові й досі можна побачити на стінах храму. Фото: з архіву

Такий годинник також прикрашав стіни храму. Фото: зі сторінки у фейсбуці Пам’яткок України на фото першої третини ХХ ст.

Більше про монастирський комплекс в Сатанові можна почитати у матеріалі «Свято-Троїцький монастир у Сатанові: підземна церква, камінь, що зцілює, та унікальна фреска «Страшного суду».

Рідкісні світлини монастиря, а також замальовки, які збереглися у колекції Державної наукової архітектурно-будівельної бібліотеки імені Володимира Заболотного, зроблені архітекторами-мистецтвознавцями у 1950-у, 1957-у та 1983-у роках, можна подивитися у матеріалі «Опублікували рідкісні світлини та замальовки монастиря в Сатанові»

Годинник у Меджибожі на знищеній Свято-Успенській церкві

Ще один давній сонячний годинник можна було побачити до середини минулого століття у Меджибожі. Він був встановлений на південній стіні церкви Успіння Пресвятої Богородиці. Як зазначають в Державній науковій архітектурно-будівельній бібліотеці імені В. Г. Заболотного, встановлення цього годинника співпадає із будівництвом храму в XVII столітті. Час на годиннику можна було визначати з ранку до вечора завдяки тому, що він був розташований він на південній стіні. Годинник вмонтували у простінку між двома вікнами під нішею, де можна було побачити мистецьки виконане зображення святого Архістратига Михаїла.

Таким був сонячний годинник на церкві в Меджибожі. Фото: зі сторінки проєкту Пам’ятки України на фото першої третини ХХ століття у фейсбуці (1930 рік, фото Павла Жолтовського)

Як зазначають автори путівника «Меджибіж полікультурний», високої дзвіниці церкви Успіння Пресвятої Богородиці сьогодні вже не видно на панорамі Меджибожа. Залишилося тільки місце, де був цей, свого часу головний православний храм міста. Саме тут зберігалися книги ремісничих цехів, – детальний літопис міського життя, – і діяло церковне братство.

Свято-Успенська церква в Меджибожі була зразком оборонно-церковної архітектури XVII століття. Фото: зі сторінки проєкту Пам’ятки України на фото першої третини ХХ століття у фейсбуці (1930 рік, фото Павла Жолтовського)

«Свято-Успенська церква була побудована, найімовірніше, у XVI столітті, а у 1669 році перебудована наново. Її архітектура була підпорядкована не тільки духовним традиціям, а й потребам оборони міста. Центральна частина храму утворювала потужну вежу, а вікна у товстих мурах по суті являли собою бійниці. Окремо від церкви стояла ще однавежа – дзвіниця. Саме такою меджибізька Свято-Успенська церква згадується на сторінках багатотомного видання «Загальна історія архітектури» 1968 року – як зразок української оборонно-церковної архітектури XVII століття. Але існувала вона на той час вже тільки на сторінках книжок. За наказом місцевої влади на початку 1960-х років церкву було повністю знищено», - зазначають автори путівника.

Годинник на костелі Святого Йосифа в Ізяславі

Ще один стаціонарний сонячний годинник з’явився у 1750 році в Ізяславі. Як зазначають в Державній науковій архітектурно-будівельній бібліотеці імені В. Г. Заболотного, князь Сангушко збудував монастир для латинських місіонерів і, прагнучи надати йому величі, звелів поставити на його стіні сонячний годинник. Поступово такі годинники набули більшого поширення в поміщицьких маєтках. У деяких джерелах вказується, що годинник був водяний.

Костел Святого Йосифа в Ізяславі зберігся до наших днів, його занесено до Державного реєстру національного культурного надбання. Його називають однією з найцікавіших пам'яток пізнього бароко на Волині. Костел є єдиною нині діючою католицькою культовою спорудою в місті, що використовується парафією Святого Йосифа. Годинник, який колись був його окрасою, на жаль, не зберігся.

Костел Святого Йосифа в Ізяславі занесено до Державного реєстру національного культурного надбання. Фото: з архіву