Бенкет під час чуми

чому у нас бідні стають ще біднішими, а багаті багатшими?

Господарі та слуги
«Ах, как не хочется, как не хочется работать!» – як колись героїня комедії Рязанова «Службовий роман», наразі хочеться вигукнути майже кожному. Бо – літо, сонце, спека, у відпустку тягне – сил опиратися немає зовсім.
Навіть депутати Верховної Ради, попрацювавши по-стаханівськи (тобто поприймавши за початок липня все, що їм наказали з Адміністрації Президента), дружно роз’їхалися по світу. Хоч про стаханівське завзяття – це для красного слівця. Дехто з депутатів – найбагатший український олігарх Ринат Ахметов, скажімо – у ранзі нардепа був під куполом ВР усього двічі: коли приймав присягу депутата і коли Янукович приймав присягу Президента.
Для фракції Партії регіонів, де практично кожен – мільйонер, це взагалі нормальне явище. Як казав один з їхніх депутатів, Вадим Колісниченко: «А навіщо в парламенті всім бути? Від того, що 450 депутатів прийде на засідання, нічого не зміниться».
На жаль, для українського парламенту це правило. 174 депутати із 450 за минулу сесію не подали жодного законопроекту. Понад половина з цих ледарів, як назвав таких «слуг народу» лідер меджлісу кримсько-татарського народу і багаторічний український нардеп Мустафа Джемільов, – з фракції Партії регіонів. Саме ця фракція блокувала роботу Верховної Ради майже весь 2009 рік – аби не приймати життєво важливих для держави законів і таким чином перед президентськими виборами ще і ще дискредитувати роботу «помаранчевої влади». Зате з приходом у президентське крісло Віктора Януковича робота в парламенті закипіла. Без оглядки на конституційність чи антиконституційність усього, за що чохом голосують регіонали і решта коаліціантів.
Тож із почуттям виконаного обов’язку депутати, ледве дочекавшись літніх вакацій, рвонули по курортах. Кожен – з 38 тисячами гривень відпускних у кишені. Тобто депутатські канікули обійшлися народному гаманцю – бюджету країни – у 17 мільйонів гривень.
Це тоді, коли уряд урізає з зарплат простого народу все, що може. Або – піднімає ціни теж на все, що може. З 1 серпня наполовину збільшує ціну на газ – хоч, підписуючи наприкінці квітня угоду про продовження дислокації в Севастополі російського Чорноморського флоту, Янукович клявся-божився: тепер ціни на газ для населення до нового року ні на копійку не зростуть! Ще й клятва з уст не зійшла – а ціни вже як на дріжджах виросли.
Уряд, правда, теж клянеться-божиться: мовляв, це не дуже боляче вдарить по кишенях простолюду, бо незаможні отримають субсидії. Але малозабезпечених, що потребують субсидій, у нас – 80%! Якщо держава б і справді збиралася їм допомагати, то нащо тоді взагалі город городити, тобто здорожчувати газ?
Ні, у нас усе, як завжди: весь тягар кризи перекладається на плечі простих громадян. Вочевидь, це вже правило влади: «Лоха не кинуть – себя не уважать».

Скромність прикрашає людину. А чиновника?
Більшість урядового корпусу цього разу змушена вдовольнитися Кримом: Президент наказав. І сам туди поїхав – на ціле літо: як заявила заступник глави президентської адміністрації Ганна Герман, відпустка Януковича три-
ватиме аж 43 дні – з 12 липня до 24 серпня. Чи, може, решту літа він проведе ще деінде, але свій 60-річний ювілей відгуляв саме в Криму. Три дні. Тільки на «зірок» переважно російського шоу-бізнесу, які розважали політично-
олігархічний бомонд – гостей українського президента, за підрахунками журналістів, витрачено 1 мільйон євро. Де узяв їх Віктор Федорович, що за минулий рік задекларував суцільні сльози, а не гроші, – невідомо.
А коли що й відомо, то високопосадовці все одно ні в чому не зізнаються. Журналістка інтернет-видання «Лівий берег» Тетяна Черновол, відома серйозними розслідуваннями походження капіталів українських бізнесменів і посадовців (колись із нею в Лондоні судився Ринат Ахметов, чиє збирання капіталів, як випливало із журналістського розсліду-
вання, було ну дуже далеким від цивілізованих і навіть законних норм; а чому в Лондоні, якщо відповідачці туди не добратися – бо щоб європейські партнери були в курсі, як Ахметов дбає про своє чесне ім’я), у червні повідомила громадськість про наявність у родини Азарова, котрий ні дня в своєму житті не займався бізнесом, а їв тільки черствий чиновницький хліб, маєтків у Кончі-Заспі під Києвом і в Криму. Причому, ці обійстя колись були державними дачами чи будинками відпочинку, а стали – приватною власністю високопосадовця або членів його родини.
На прес-конференції до 100 днів азаровського уряду журналісти зажадали пояснень. Микола Янович гнівно відхрестився від елітної нерухомості, що займає гектари дорогоцінної землі – незважаючи на документальні підтвердження його до того відношення. На закид про придбання Кабміном дорогих автомобілів також обурився: «Може, накажете мені їздити на велосипеді?»
Боже борони, звісно. Миколі Яновичу – та на велосипед? Це його литовський колега Андрюс Кубілюс може собі дозволити провести відпустку з дружиною, подорожуючи на велосипедах. Українські ж можновладці уміють пересуватися винятково на дорогих автомобілях і літаках, носити найдорожчі речі і вражати бідне європейське чиновництво, в яких просять грошей для ще біднішої України, блиском і розкішшю прикрас, годинників і навіть взуття.
Історія із Януковичем, який ще в ранзі українського прем’єра шокував європейський політичний бомонд дорогезними туфлями із страусової шкіри, вже давно стала загальним місцем. Тож, либонь, можна не зосереджуватися на тому, як на тих же європейських самітах прогулюють свої годинники з діамантами секретар Ради національної безпеки і оборони України Раїса Богатирьова чи заступник глави президентської адміністрації Ганна Герман. Бо пані Ганна зі щирим здивуванням сказала журналістам, що про вартість деяких «подарованих їй друзями» подарунків вона дізналася тільки з каталогів. Либонь, дарували їй не лише годинники і різні ювелірні прикраси, що коштують шалені гроші, а й ексклюзивний одяг і взуття. Скажімо, скромненький такий піджачок, який пронири-журналісти помітили і в Герман, і в Тимошенко (Юлія Володимирівна приїжджала в ньому у червні цього року до Хмельницького). Адже цей жакетик із весняно-літньої колекції Шанель-2010 коштує 4 тисячі доларів, тобто понад 30 тисяч гривень. Відірвати їх лише на одну деталь туалету з 219 тисяч гривень минулорічного доходу Юлії Тимошенко чи з 235 тисяч Ганни Герман (118 з яких вона віддала за кредити), мабуть, таки дуже нелегка справа. Хіба що й увесь інший одяг, переважно таких же відомих світових брендів, також подарували щирі й багаті друзі.
Хоч вона стверджує, що все життя працювала з чоловіком – і немало заробляла: «Я не з вулиці прийшла в президентську адміністрацію, щоб тут усе хапати».
Ну, які зарплати в журналістів, чи журналістам не знати… Піджачок від кутюр точно купиш. За років зо два без їжі й питва.
І сину Ганни Герман, який із 3 роками 8 місяцями робочого стажу навесні цього року одразу став заступником міністра з надзвичайних ситуацій, либонь, також усе дарують щирі друзі. Бо журналісти, якось побачивши його біля однієї з найдорожчих у Києві крамниць чоловічого одягу, швиденько підрахували, що повсякденний одяг на ньому – футболка, джинси, туфлі, ремінець і годинник – належить до однієї з найпрестижніших марок і вартує 15 тисяч гривень. Дрібниця, звісно, – якась місячна зарплата замміністра – за вбрання на щодень.
А от путівку на один із трьох найдорожчих швейцарських курортів Ганні Миколаївні, напевне ж, подарував чоловік, теж скромний службовець, який, вочевидь, також усе життя добре заробляв. Адже, як призналася вона журналістам, він «щороку ходить на Маттерхорн» – це така альпійська гора на кордоні між Італією та Швейцарією. А поки він підкорює улюблену вершину, Ганна Миколаївна три дні його чекає – біля підніжжя гори. Цього року очікування, найімовірніше, було присвячене підготовці до наступної частини відпустки. Адже Ганна Герман, як колись члени імператорських родин, аби «бути поближче до людської біди», вирішила після повернення з Альп в Україну обрати «якусь найважчу лікарню і попрацювати там тиждень санітаркою – бо влада віддаляє від людей: перестаєш відчувати їхні болі».
«Хто хоче зробити добро від щирого серця, не робить перед тим анонсів», – прокоментував цю новину в «Українській правді» хтось із відвідувачів сайту.
Ну, та вже би пора з’явитися телерепортажам про Ганну Герман з відром і шваброю.

Народ заслуговує на ту владу, яку обирає
Демократія, як відомо, це влада народу. Для поточного управління державою народ наймає (тобто обирає на виборах) персонал, зобов’язаний служити йому, народу, і державі. Адже він дає йому на це кошти і платить за роботу немалі гроші, от уже воістину зібрані «усім миром» – через податки з кожного та всілякі інші різні фінансові збори і платежі. Через незалежні засоби масової інформації та опозицію народ контролює витрачання цих коштів. І коли щось минає державну казну і потрапляє в чиїсь приватні кишені – то розмова коротка: відставка або й тюрма.
Це стосується – підкреслюю – демократичних і правових країн.
А нас поки що напряму стосується хіба що фраза француза Жозефа де Местра, котрий ще у ХІХ сторіччі написав: «Кожен народ має уряд, на який заслужив». Це було сказано про Росію. Та поки що ми так і не зуміли переконати світ (а, основне, самих себе), що, як стверджував другий український президент незалежної України, «Україна – не Росія».
Тож, як сказав перший український президент, маємо те, що маємо.

Підтримай сайт