ye-logo.v1.2
27 Червня, 2019

Виробництво, на якому працювали люди з вадами зору, припинило випуск продукції

Михайло ЖИЛА Політика 1346

Тепер понад 140 інвалідів з Кам’янця-Подільського залишилися сам на сам зі своїми проблемами

Словами «економічна криза» нині нікого не здивуєш. На державних підприємствах - скорочення. У кращому випадку люди йдуть у відпустку за свій рахунок. І ніхто не може сказати, скільки це ще триватиме. Здорові люди шукають підзаробітку. А як бути тим, кому і в часи економічної стабільності знайти роботу вкрай важко?
Кам’янець-Подільське учбово-виробниче підприємство Українського товариства сліпих (УТОС) розпочало свою діяльність у липні 1955 року. При Союзі випускало продукцію електротехнічного напрямку. Окрім братніх республік, нею користувалися близько десятка країн близького і далекого зарубіжжя. Електричну проводку для автомобілів випускали й до недавніх часів.


Щомісяця виплачували зарплати на 250 тисяч

«Криза почала нас тиснути з вересня, - розповідає директор Кам’янець-Подільського учбово-виробничого підприємства Українського товариства сліпих Микола Бессараб. - Щомісяця виробництво доводилося скорочувати, а з першого грудня ми взагалі його призупинили. Основний наш замовник - Кременчуцький автозавод (КРАЗ) - не потребує нашої продукції. Другорядний замовник - Черкаський автобусний завод - також. У них просто немає збуту. «КРАЗ» щомісячно у нас брав замовлень на 500-600 тисяч гривень. Нині Кременчуцький автозавод заборгував нам півтора мільйона гривень».
До кризи на Кам’янець-Подільському підприємстві УТОСу працювало 240 чоловік, з котрих 140 - люди з різними фізичними вадами, переважно зору. Чимало з них - інваліди першої групи. Нині на виробництві залишилося близько 60 працівників, хоча з кожним днем ця цифра скорочується.
«До початку кризи лише на заробітну плату ми щомісячно витрачали 250 тисяч гривень, - розповідає Микола Бессараб. - Працівники отримували по 800-1000 гривень. А вже в листопаді, у зв’язку зі зменшенням замовлень, виробництво довелося скоротити утричі. Нині вже перед своїми постачальниками маємо боргу понад мільйон гривень. Коли зупиняли виробництво, провели загальні збори. З 240 працівників допенсійного віку було чоловік 80, з котрих половина людей - з вадами зору. Вони могли звернутися до державної служби зайнятості. Але незрячій людині неможливо влаштуватися де-інде, крім УТОСу. Вихід один. Ми призупинили виробництво, хоча у нас ще є роботи тижнів на два. Цей запас залишиться «для розгону» при новому виткові економічного зростання».

Роботи немає, а на біржу людям з вадами зору стати майже неможливо

Однак, як бути тим, хто опинився без зарплати? Адже чимало працівників трудилися на виробництві цілими сім’ями. Фактично, родини залишилися без засобів до існування. Їх пенсій не завжди вистачає на продукти харчування та комунальні послуги. Не кажучи вже про виховання дітей. Чимало сімей взяли кредити.
Микола Босак та його дружина Світлана на Кам’янець-Подільському учбово-виробничому підприємстві працювали понад два десятиліття. Жінка, її 18-річний син Віктор та 16-річна донька Вікторія - інваліди другої групи. У чоловіка також проблеми із зором.
«Раніше мала 600 гривень зарплати, - каже 39-річна Світлана Босак. - Чоловік - 800. А нині живемо лише на пенсію. На дітей дають по 540 гривень, а мені - 550. І все. А лише за квартиру платимо майже 300 гривень. Ми ж пільг не маємо».
«А у жовтні на індивідуальне опалення взяли 15 тисяч кредиту, - втручається у розмову чоловік Світлани Микола. - Платимо по 500 гривень щомісяця. Тягнемо з останнього. Я стаю на біржу праці. Але там стільки народу, що не маю надій знайти роботу».
44-річна Оксана Гаврилюк в УТОСі 28 років працювала комплектувальницею. Чоловік на тому ж підприємстві. Жінка - інвалід першої групи. Чоловік - другої.
«Разом маємо пенсії 1360 гривень, - каже Оксана Гаврилюк. - В серпні під заставу батьківської хати взяли 65 тисяч гривень кредиту. Викупили ще одну кімнату. Раніше з чоловіком і донькою жили в однокімнатній квартирі. Заробляли по 1200-1300 гривень кожен. Ці кошти якраз покривали кредит. А зараз що маю робити? На біржу мене не беруть. В медичній картці сказано, що я потребую догляду. Чоловікові ніякої роботи, крім УТОСу, не запропонують. Ну що мені робити?».
Для людей з вадами зору робота на підприємстві - це не лише заробіток, але й реабілітація. Люди з подібними проблемами спілкуються. Відчувають свою потрібність. Виходить щось на кшталт групової терапії.
«Я безпосередньо звертався до керівництва «Авто-КРАЗу», - коментує ситуацію міський голова Кам’янця-Подільського Анатолій Нестерук. - Але у них вся територія заставлена готовою продукцією. Основними замовниками «КРАЗів» була Росія. Але самі знаєте, які маємо відносини між нашими державами, та й у них теж криза. Тому автозавод припинив виробництво. Перепрофілювання Кам’янець-Подільського УТОСу на виробництво іншої продукції - питання досить складне. На робочому місці люди працюють по кілька десятків років. Вони навчені робити лише одне. Нещодавно на міській сесії ми прийняли рішення надавати інвалідам по зору пільги на комунальні послуги. Допомагаємо оформити субсидії. Надаємо матеріальну допомогу. На жаль, це все, що ми поки що можемо зробити. Надалі плануємо вести переговори з Львівським автобусним заводом, можливо він дасть замовлення на продукцію Кам’янець-Подільському УТОСу».
А наразі люди з вадами зору змушені самотужки вирішувати свої проблеми.
«Я ж не прошу милостині, - каже Оксана Гаврилюк. - Я не хочу подачок. Дайте мені роботу!»
Читайте новини на нашому Телеграмі

Коментарі:

Популярні новини

Останні оголошення

Останні фото та відео