Пристрасті по трубі

Показовий факт: на самому початку свого правління, 22 квітня 2005 року, президент Віктор Ющенко ліквідував Державний комітет України з енергозбереження. «Оптимальне» рішення для країни, яка намагається зменшити енергоспоживання, чи не так?!
Про те, що було далі, нагадаємо коротко. У 2005 році уряд Тимошенко отримав у спадок від попереднього уряду систему міжурядових угод і контрактів, що гарантували Україні отримання російського і туркменського газу за найнижчою в Європі ціною – до 2009 року. З Росією домовилися про закупівлю газу за супердешевою ціною – 50 доларів за тис. м3 газу.
Договір, як відомо, розірвали. Влітку 2005 року Тимошенко відмовилася підписувати нову міжурядову угоду щодо газу з Росією. Репутація України в очах європейців виявилася зіпсованою, Європа зрозуміла, хто така Тимошенко. Олексій Івченко, екс-шеф «Нафтогазу України», стверджує, що вона спровокувала конфлікт з Росією, щоб поставити на фінансові потоки близьку до себе компанію «Ітера». Після відставки Тимошенко «розхльобувати» наслідки її дій довелося «помаранчевому уряду», прем’єру Юрію Єханурову. «Газова війна» України з Росією закінчилася збільшенням ціни на газ до 95 доларів.
І це була тільки прелюдія «ефективного господарювання» Тимошенко та інших «помаранчевих» політиканів, фіналом якого стали «газові» контракти НАК «Нафтогаз України» і РАТ «Газпром» 19 січня 2009 року. Базова ціна в контрактах формувалася з розрахунку 450 дол. за тис. м3 газу. Такими були «найвигідніші», за словами Тимошенко, умови газових поставок.
Не будемо лукавити: проблеми самих українських споживачів, за якою ціною ми купуємо газ, скільки, відповідно, платимо за комунальні послуги. Але, втративши внаслідок економічного авантюризму союзників у Європі, Україна до того ж зарекомендувала себе і в Росії ненадійним, кон’юнктурним сусідом. А російський газ, що поставляється в Європу –це гроші, це доходи бюджету від транзиту цього газу. Скажіть, чи було погано Україні бути в ролі фактичного монополіста транзиту російського газу до Європи?
Але Україна стала заручником великої геополітичної гри. Невже не розуміли Ющенко-Тимошенко, що «газова війна» України і Росії обернеться великими збитками для міжнародної репутації України як надійного, вірніше ненадійного транзитера газу? Звичайно, розуміли.
За авантюри «помаранчевих» політиків доводиться розплачуватися всій країні. Про це і сказав тоді кандидат у президенти Віктор Янукович у програмі «Велика політика з Є. Кисельовим» на телеканалі «Інтер» 5 лютого 2010 року: «В обхід України стали будувати газопроводи – «Північний потік» і «Південний потік» Ми втратили довіру наших партнерів – Росії і Європи, а вони стали думати, як вибудувати політику більш надійних поставок газу в Європу. Ціна труби велика тоді, коли ця труба з газом, а якщо немає газу, навіщо ця труба потрібна?».
Януковичу і його команді після приходу до влади довелося в екстреному порядку виправляти ситуацію, відновлювати репутацію України, і той факт, що сьогодні серйозно обговорюється можливість створення газотранспортного консорціуму в складі України, Росії і ЄС – найкраще підтвердження ефективності зусиль нової влади щодо забезпечення енергетичної безпеки країни. Наша країна сьогодні знову стала надійним транзитером газу, і це дає підстави сподіватися на успішну реалізацію запропонованої Віктором Януковичем ідеї – будівництва нового газопроводу по території України, здатного стати альтернативою «Південного потоку» і забезпечити потреби європейських споживачів російського газу.