«Хочу, щоб Городоччина була найкращою в Україні»

Зазвичай, керівники полюбляють звітувати про зроблене до якоїсь дати або ж через відповідний термін роботи. Наприкінці серпня для керівників райдержадміністрацій Хмельниччини – подвійний привід для таких звітів – День Незалежності та сто днів на посаді. Щоправда, свою зустріч з головою Городоцької райдержадміністрації ми не прив'язували до жодної з цих подій. Та й розмова наша швидше скидалася не на звіт керівника про зроблене, а на звичайну приватну бесіду. Розмовляли про родину, дитячі мрії, відпочинок. Ну і, звісно, не могли не зачепити проблем району та планів молодого керівника.

– У дитинстві кожен мріє про доросле життя. Хтось бачить себе лікарем, хтось – військовим чи продавцем морозива. Ви мріяли бути керівником?
– А я малим мріяв стати будівельником. Тоді у нас зводилися великі будинки, будувалися заводи. Було дуже цікаво спостерігати за цим процесом – як до котлованів під'їжджають машини, завантажені цеглою, піском, як ростуть стіни будівлі, щодня стаючи все вищими. Будівництво – така галузь, яка   свідчить, що життя триває, що місто, село чи селище розвивається, стає кращим.  Ставши дорослим, я не зрадив своїй мрії, вивчився на  будівельника. Як кажуть, поганий той солдат, який не хоче стати генералом. От і я, набравшись досвіду, хотів очолити будівельну організацію.
– А про що сьогодні мріє голова райдержадміністрації?
– Я хочу, щоб Городоччина була найкращою не лише в області, а й в Україні. Насамперед, потрібно відновити будівельну галузь, промисловість, аграрний сектор.  
– Справді, за радянських часів у Городку працювали великі підприємства -  верстатобудівний та молочноконсервний, два цукрові заводи...
– Сьогодні ми проводимо переговори з власниками цих підприємств, щоб відновити їхню роботу. Насамперед – мова про цукровий та молочноконсервний заводи. Останній працює лише два дні на тиждень. Сподіваюся, що найближчим часом він запрацює на повну потужність.  Інше завдання – відновити цукрову галузь. Якби завод запрацював на повну потужність, він би забезпечив 600 чоловік роботою. Для відновлення роботи підприємства потрібно здійснити два кроки. Перший – залучити інвесторів. Другий – залучити сировину.
– Все ж таки найбільшим підприємством району колись був верстатобудівний завод. Чи є надія на його відродження?
– Частину території і приміщень продали різним структурам. Залишилася третина. Але власники й цьому не можуть дати ради.   Щоправда, випускають деревообробні верстати. Але на місяць п'ять верстатів – не показник. Проводимо зустрічі з керівництвом, власниками. На одній з них був заступник голови облдержадміністрації Леонід Гураль. Сюди потрібно залучати серйозні інвестиції. Сьогодні Московська область Російської Федерації готова купувати наші деревообробні та металообробні верстати.
– Городоччина має таку перлину, як Сатанівська курортна зона. Чи розроблені програми її розвитку?
– Близько 230 гектарів землі виділяємо для розширення  курорту, будівництва оздоровниць. Там планується побудувати ще один бювет, а також – два лижні спуски. Буде не гірше, як у Буковелі.  Зараз ми збираємо пропозиції, які стосуються  розвитку інфраструктури і курортної зони, і самого Сатанова.
– Більшість мешканців району, у тому числі керівники підприємств, бізнесмени, підтримують не ту партію, яку Ви представляєте...
– Ще під час представлення мене як голови райдержадміністрації, губернатор Василь Ядуха наголосив на тому, що політичні уподобання ми всі маємо відкласти у бік, а працювати разом на користь держави, області, району.  Я теж вважаю, що усі ми в районі, незважаючи на партійну приналежність, маємо закочувати рукава і працювати над проблемами громади.  І, у більшості випадків, спільну мову знаходимо. Я ж не робив різких кадрових змін, не замінював «чужих» на «своїх», і не ділю нікого за таким принципом. Головне, на мій погляд, – не партійна приналежність, а якість роботи, професійність.
– Сто днів – досить  малий термін, щоб підбивати підсумки. Однак, перші результати діяльності нового керівництва є?
– Говорити, що за сто днів нічого в районі не зроблено, не можна. Наведу деякі  приклади. Якраз зараз ми почали переводити ще дві шкільні котельні – в Пільному Олексинці та Немиринцях – на газ. Спільно з міською радою в райцентрі на вулиці Станційній ремонтуємо дорогу, почали ремонти на вулицях Качинського (колишній Калініна) та Тельмана. За моєю пропозицією в центрі Городка облаштовуємо два парки відпочинку – біля будинку культури та імені Сергія Виноградського. Роботи плануємо завершити до Дня міста й району, які святкуємо разом у вересні.  За три місяці в районі створено 492 робочі місця. Значно зменшилися борги із зарплатні.
– Які підприємства набирали працівників?
– В Іванківцях та Городку відновили роботу плодоконсервні заводи.  Набирало працівників міське комунальне підприємство. У Яромирці працює цех з розливу води, який забезпечив роботою 40 чоловік. У цьому ж селі будують теплицю, у якій вирощуватимуть овочі, там теж знайдуть роботу близько сорока чоловік.  В Остапківцях звели тваринний комплекс, у Кременній – свинокомплекс. Сюди цього року планують завезти вісім тисяч свиней. На колишньому Сатанівському хлібозаводі змонтована лінія з розливу води, де за місяць випускатимуть  близько двох мільйонів пляшок. Планується будівництво м'ясопереробного комбінату. Зараз ми розглядаємо кілька варіантів щодо його розташування – у Городку, в Остапківцях чи Лісогірці. А у Лісоводах цього року почнемо будівництво елеватора.
– Робота голови райдержадміністрації займає у Вас весь час.  Сьогодні субота, а Ви все одно на роботі. Сім'я від цього не страждає?
– Доки йдуть жнива, доки в районі багато проблем, голова райдержадміністрації, його заступники, керівники районних служб та підприємств повинні працювати, незважаючи на розпорядок дня, на вихідні. І я, як голова адміністрації, маю показувати приклад.  Але й родині приділяю увагу, хоч і не стільки, як хотілося б.
– Дружина підтримала Ваше рішення очолити райдержадміністрацію?
– Знаєте, я недарма вчився у вузі, набирався досвіду. Крім того, я дуже люблю своє місто й район. І хочу зробити внесок у його розвиток, хочу бути корисним для громади. Дружина це знає і підтримує мене.
– Ваша дружина теж людина публічна. Як вживаються два лідери в одній сім'ї? Чи дружина віддає лідерство Вам?
– Моя дружина працює головним акушер-гінекологом району. Це дуже непроста посада, яка теж забирає багато сил і часу. І я, і вона сьогодні повністю віддаємося роботі. Добре, що наші батьки нас розуміють і допомагають у вихованні синів.
– На Ваш погляд, якою має бути ідеальна дружина?
– У родині дуже багато залежить від жінки, вона – оберіг родинного вогнища. Саме дружина підтримує у домі порядок, більше уваги приділяє дітям. До того ж, вона має розуміти свого чоловіка, підтримувати його. І я щасливий, що моя дружина відповідає  цим вимогам.
– Цей ідеал дружини Ви зустріли чи виховали самі?
– Ми одружилися дев'ятнадцять років тому. Тоді ми ще були студентами: я – Вінницького політехнічного інституту, Наталя — Віннницького медичного університету. У Вінниці у нас народився старший син, Володя.  Ми навчалися, виховували сина і, звісно, звикали, пристосовувалися один до одного. І ще у студентському віці не  боялися труднощів, бо разом вчилися їх долати. За роки спільного життя навчилися розуміти одне одного навіть з погляду. І намагаємося показати дітям приклад того, якою має бути справжня сім'я.
– Погляди на виховання дітей співпадають?
– Так. Увесь свій вільний час ми присвячуємо дітям. Старший цього року закінчив школу із золотою медаллю. У нього найвищі оцінки в атестаті, у сертифікаті теж високі бали, а з деяких предметів — навіть найвищі.  Він вступив на навчання до Київського державного університету імені Шевченка. Володя багато років займався вільною боротьбою, він – кандидат в майстри спорту. Молодший, Андрій,  теж закінчив другий клас з похвальною грамотою. Він теж займається вільною боротьбою, відвідує різні гуртки, свого  часу навіть вишиванням зацікавився.