ye-logo.v1.2
18 Серпня, 2019

Депутат Віктор Савчук: «Гроші для мене ніколи не були ідолом»

Алла СОБКО Політика 3587

Він – дитина буремних 90-х. Проте зізнається: досягнув більшого, ніж інші тому, що йому пощастило… Стверджує, що був трохи настирливіший, в якихось моментах спритніший, проявляв характер, вистояв тоді, коли було важко

А важко було неодноразово: він тричі ставав банкрутом і стільки ж піднімався нагору, розпочинаючи «з нуля». Кілька разів протягом життя ледве не загинув, і зізнається, що лише Бог беріг. Він переміг страшну хворобу – рак сітчатки ока, і тепер переконаний, що онкозахворювання не лікується лише тоді, коли не продовжувати боротьбу. З тих пір у нього головний принцип життя: «Ти програв лише тоді, коли припинив намагання перемогти».

«Що таке гроші я дізнався дуже рано»
– Вікторе Дмитровичу, Ви і банкір, і підприємець, і депутат, а як самі себе представите читачам?

– Я – хмельничанин, і вважаю, що кращого міста немає. Хоча у Хмельницькому мене знають більше як банкіра.
– Банкір – це був свідомий вибір чи батьки постаралися?
– Я дуже рано зрозумів, що таке гроші. Будинок, у якому минуло моє дитинство, був розсадником наркоманії, але молодь розділялася на дві категорії: ті, хто балувався наркотиками, і ті, хто заробляв гроші різними шляхами. Більшість моїх знайомих пройшли через наркотики. Кому пощастило, той вчасно кинув, а кому ні – той вже, на жаль, не з нами. Мене від такої долі врятувала природна гидливість, я бачив ту антисанітарію! Проте, цигарками захоплювався з першого класу. У дворі я належав до тих хлопців, які заробляли гроші, і дуже швидко зрозумів їхню владу, вплив і ціну. Гроші для мене ніколи не були ідолом, а лише інструментом.
– Ставлення до грошей тоді і нині відрізняється?
– Ні, вони й надалі залишаються всього лиш інструментом. Можливо, тому, що я багато разів бачив, тримав і володів великою сумою. Найбільшу суму, яку тримав у руках, якщо перерахувати на долари, – десять мільйонів. А бачив на власні очі – кілька сотень мільйонів доларів. Це було в середині 90-х, коли міняли купони на гривню. На той час в обласній дирекції банку «Аваль» була найкраще сховище, до будівництва якої я мав безпосереднє відношення, чим і пишаюся. Тоді Національний банк орендував його на період, поки проходив процес обміну грошових одиниць. Дивлячись на цю красиву макулатуру, я утвердився в думці, що гроші – це умовний інструмент, а папір – лише його втілення. Справжні гроші – це людська праця, а їхня кількість – це її вимір, тому що будь-яка річ – це вимір людської праці. Якщо в людини немає мудрості і здатності мислити конструктивно, то в неї обов’язково є інша здібність, адже премудрий Господь не створює нічого непотрібного! Якщо людина існує, значить для чогось вона тут є. Одна людина потрібна для того, щоб керувати, а інша – щоб підмітати вулицю – всі мусять бути. Є цікава теорія «простір варіантів», яка стверджує, що людина, яку відкидає суспільством, була створена для єдиного моменту: щоб той, хто керує державою чи займає високий пост, одного разу помітив її, і прийняв єдино правильне рішення.

«Якщо хтось із нинішніх бізнесменів скаже, що темних сторінок у його біографії немає – не повірю!»
– У фінустановах Ви працювали майже двадцять років, хоча перша освіта у вас викладач історії та права, чому поміняли фах?

– Це довга історія. З сьомого класу я «фарцював». У мене завжди були друзі на кілька років старші, вони брали мене із собою на роботу: купували у поляків наклейки, жуйки, дрібниці різні, а я в школі продавав усе це з-під поли. На «особисте» життя заробляв самостійно. Проте, мій батько володіє особливим даром спонукати людину до певних дій, і людина протягом усього часу вважатиме, що самостійно робила той чи інший крок, приймала рішення. Саме так я обирав майбутню професію, і лише з роками зрозумів, що мене підштовхнули до такого рішення. Спочатку вступив до Кам’янець-Подільського університету на історично-юридичний факультет. Насправді, він лише так називався, а готували там кадри для партії, КДБ. На той час це було дуже престижно. Однак, з історією КПРС у мене відразу стосунки не склалися, адже за характером був надто волелюбний. Вже на першому курсі мене кілька разів викликали до КДБ, і махали пальцем, мовляв, не ті книги читаю, не ті анекдоти розповідаю, не ті пісні слухаю.
– Чиї це «не ті» пісні Ви слухали?
– Забороненого тоді Олександра Розенбаума, Віллі Токарєва, Юрія Лозу, Булата Окуджаву. В той період мене намагалися завербувати, адже тоді почалися конфлікти у Придністров’ї, і все, що з ними пов’язано. Я вважав це нижче своєї гідності, і якось не «по-пацански» доносити на своїх, тому сказавши, що подумаю, намагався не потрапляти туди більше. А згодом потрапив до війська. Призивався до лав я ще у Радянському Союзі, а повернувся у геть іншу країну, де все було страшно нестабільним. Тоді я почав вигадувати бізнес із золотом, лікарськими рослинами… Працював за єдиним принципом: купуй дешевше, а продавай дорожче. Були й так звані «темні сторінки історії», які пережили чи не всі тодішні хлопці. До речі, якщо хтось із нинішніх бізнесменів скаже, що таких сторінок у його біографії немає, я не повірю!
– Це був період, коли на розвалинах країни підіймалися всі, хто міг…
– Я заочно навчався в інституті і працював над створенням власного бізнесу. Це був магазин, у якому ми з товаришем торгували товарами для Польщі. Скуповували все, що користувалося попитом у сусідній країні: їздили по сільських магазинах, заводах, фабриках. Справи йшли більше, ніж добре і ми, як юридична особа, одними із перших взяли дольову участь у будівництві підземного переходу. Тоді я зрозумів, що майбутнє за великим бізнесом і подався в іншу сферу. З того моменту й почався мій «банківський шлях». Мій троюрідний брат на той час займався відкриттям філії «Інкобанку», і запропонував працювати у нього. Згодом шість років я працював заступником директора банку «Аваль», займався організацією роботи, підбором персоналу. Третій, і найбільш прибутковий для мене (йдеться про зарплатню) це був «Правексбанк». Туди на роботу мене приймав Леонід Черновецький. До речі, коли я їхав на затвердження, єдиний квиток був у 13 вагон на 13-е місце. З того часу я вважаю, що цифри 3 і 13 для мене щасливі. Після цього банку був ще «Банк Форум», але ось уже два років я займаюся приватним бізнесом у сфері нерухомості та маю мережу аптек.

«Батьки тримали мене у «єжових» рукавицях»
– Напевне, Ви були шкільним ватажком?

– Не зовсім. От, до прикладу, в сьомому класі зі мною всі учні не спілкувалися протягом півроку. Тоді сталася одна неприємна ситуація в школі, а однокласник усім сказав, що це зробив я. Тоді я не вважав за потрібне виправдовуватися, а він тим скористався. В результаті став задиракою, почав себе вести агресивно, навіть того хлопця кілька разів побив. Хоча й мене тоді теж багато разів били: той однокласник збирав своїх друзів і разом перестрівали мене десь за рогом. Не менш цікаве і активне життя було у школі №15, де я навчався два останні роки. Мене вистачало скрізь: я був одним із засновників та учасників шкільних СТеМів (студентський театр мініатюр – авт.), старостою класу, займався спортом.
– Батьки потерпали від ваших витівок?
– Вони тримали мене у «єжових» рукавицях. Батько був начальником обласного управління зв’язку, того ще загартування! Він дуже принциповий і варіант «по блату» у нього не проходив. Сестру батьки балували, намагалися вберегти її від усіх «холодних вітрів», а за мене не дуже й хвилювалися, мовляв, сам собі дорогу прокладе. Коли я одного разу батькові дорікнув за це, мені сказав: я тобі дав вудку, іди, і лови рибу, а Олені я даю рибу, тому що вона дівчинка.
– Якби замість вудки дали рибину, яким би ви були?
– У тому то й річ! Саме тоді, коли я зрозумів, що якби не вудка, нічого б не мав, перестав ображатися на батька.

«Дружина – мій ангел-охоронець»
– І все ж таки в одному батько вам допоміг.

– Так. Між дев’ятим і десятим класом я завдяки батькам поїхав із клубом юнатів до Москви. У цій поїздці познайомився із дівчиною Ілоною – це моя перша любов, теперішня дружина і ангел-охоронець протягом усього життя. Ми зустрічалися рік і розійшлися тоді, коли я вступив до інституту. Для мене це була трагедія! Поки я служив, вона вийшла заміж, а вже згодом і я одружився. Від першого шлюбу у мене дві доньки. Нині ми нормально спілкуємося і з першою дружиною Надією, і з доньками. Я ними пишаюся! Старша донька читає 1200 знаків за хвилину і все може переказати майже дослівно. У неї в кімнаті тисячі книг, які вона перечитала. Молодша – творча особистість, займається рукоділлям. І наймолодша втіха – мій син Артур. Колись я прочитав легенду про короля Артура і знав, якщо в мене буде син, він обов’язково носитиме це ім’я. А я, у свою чергу, докладу максимум зусиль, щоб він став «королем Артуром»: благородним і чесним.

«Слова «честь» та «чесність» для мене не порожній звук»
– Політика – коли і чому вона з’явилася у вашому житті?

– Я ліберал і не визнаю насильства ні над собою, ні над іншими. Якщо є певні важелі впливу, то можна примусити людину щось зробити, але мусять бути саме важелі, а не шантаж чи підлість. Колись неписані закони честі мені втовкмачили в ніс у прямому сенсі цього слова. Я запам’ятав їх на все життя і слова «честь» та «чесність» для мене не порожній звук. Обманювати я навчився тільки коли почав грати в гру «Мафія».
– Однак, Ви не надто активний на сесії…
– Для того, щоб щось говорити, потрібно бути «в темі», а постійно реагувати на будь-які теми чи виступи, це буде виглядати з боку, м’яко кажучи, кумедно. Я не прихильник надлишкового самопіару, не люблю «понти», тому що свої слова потрібно підтверджувати вчинками. В іншому випадку ти може й істинний політик, але не істинна людина. Адже нині зрада вже вважається не зрадою, а далекоглядністю. Нехай кожен із наших, місцевих політиків, перед тим, як робити якісь неординарні вчинки, просто уявить собі, що міська рада це – це їхній двір, хлопчача компанія. Як би відреагували друзі, однолітки на такі вчинки? Якщо депутат розуміє, що може за них отримати прочухана, то краще нехай цього не робить. Почуття безкарності спричинило чимало безвідповідальних вчинків.
– За три каденції Вашого депутатства хоч щось змінилося у раді?
– Основа місцевої політики залишилася та ж, що була три скликання тому. Тоді було більше правди, відвертості. Нам ще був властивий юнацький максималізм. З того часу багато хто і багато що змінилося. Особливо мені не подобається надмірна заполітизованість. Проте, міськвиконком став
дорослішим у вчинках. Не скажу, що це завжди добре.
– У житті Ви – екстремал?
– Я дитина 90-х, а тоді не можливо було по-іншому.
– Дружина як до ваших вибриків ставиться?
– Та як… Каже, що я дурень, але терпить. Моя Ілонка взагалі, як ангел-охоронець, допомагає мені. У найважчі хвилини життя вона була єдиною людиною, хто мене розумів, підтримував і не задавав зайвих запитань. Це мій товариш, підтримка, кохана…
– Ви авторитарна людина?
– Не демократ точно! Швидше, ліберал.
– Чим вас можна взяти?
– Не можу бачити сльоза дружини – це наче ніж у серце. А син… Якщо він вже навчився цього, то я ще не помічав. Але якщо я вже відмовляю, то це безапеляційно.
– Чого Ви боїтеся?
– Єдиного – що мене не поважатимуть мої діти. Я намагаюся робити все, щоб цього не сталося.
– В чому суть життя?
– У гідному продовженні роду. Виховати своїх дітей людьми з великої літери, чесними і порядними.
 

Читайте новини на нашому Телеграмі

Коментарі:

До теми

Популярні новини

Останні оголошення

  Так  Ні, дякую