Вмираючи, творила Красу

Володарка медалі Христа Спасителя “За життя, гідне людини”, Ордена Святого Миколи Угодника “За збільшення добра на землі”, Національного призу Всеіндійського дитячого об’єднання “Неру Бал Саміті – Каласарі”, вона залишила цей світ в 11 років через страшну недугу...
Малювати Саша почала з трьох років, і це настільки її захопило, що вона засинала мало не з фарбами й пензлями у руках. А ще дівчинка закохалася в Індію та мріяла там побувати. Вона залюбки слухала платівки з індійськими піснями, а потім їх сама співала. Саме тому в її творчості переважає індійська тематика.
 Під час шестирічної боротьби з лейкемією Олександра не припиняла створювати свої шедеври, тепер відомі усьому світу. Саме малювання, на думку батька дівчинки Євгена Путрі, підтримувало її життя. В цей час на її малюнках з’являється безмежний Космос, зірки та сузір’я. Саша була впевнена, що Всесвіт живий, і що люди прийшли на Землю із Космосу, а після смерті повертаються туди знову. Її остання композиція називається “Сіріус” – саме там дівчинка збиралася жити після того, як покине Землю...
 В арсеналі молодої художниці – 2 280 малюнків і композицій, чеканки, вишивки, вироби з пластиліну, 112 персональних виставок у десяти країнах світу, дві з яких відбулися за її життя. В Австрії з малюнком Саші випущений поштовий конверт і штемпель, видана серія її малюнків, кошти від продажу яких були передані на придбання одноразових шприців для хворих в колишньому СРСР. Про Сашу зняли п’ять документальних фільмів, відкрили музей та дитячу художню галерею імені Саші Путрі, побачила світ документальна повість “Саша Путря”.
 До речі, на виставці поруч з малюнками Саші висять й батькові. На них – дівчинка Саша, яка постійно приходить до батька уві сні, наче хоче про щось розповісти, попередити...
 Організатори виставки прагнуть залучити до перегляду якомога більше дітей, аби прищепити їм любов до краси, зберегти людські цінності, які людство почало втрачати...