ye-logo.v1.2
24 Вересня, 2019

Леонід Фартушняк побудував хату з пляшок

Михайло ЖИЛА Спорт 1835

Чоловік використав 20 тисяч скляної тари з-під шампанського

Для широкого загалу 78-річний Леонід Фартушняк один з багатьох пенсіонерів, котрі чи не щодня електричками долають десятки кілометрів, аби покопирсатися на дачі. У більшості з них на присадибній ділянці лише вбиті кілки, які визначають межі їхніх володінь. З огляду на пенсію Леоніда Фартушняка, більш ніж на сарайчик йому розраховувати не доводилося. Однак…
«Мене завжди тягнуло до землі, – розповідає Леонід Фартушняк. – Мріяв про власний будиночок. Але до пенсії так нічого і не настарчив. Вже пенсіонером в селі Масівці влаштувався ремонтувати електродвигуни. Заробив пай, а ще дали землю під забудову. Надумав втілити у життя мрію всього свого життя.
Але на свою мізерну вчительську пенсію та пенсію дружини будуватися було неможливо. Тоді й виникла думка, побудувати хату з пляшок. Щось схоже Леонід Фартушняк ще замолоду бачив у Сухумі. Щоправда, там стіни як ззовні так і зсередини, були вкриті штукатуркою. Йому лише сказали, що цей будинок збудований з пляшок. Повірив на слово. Тому коли одні лише випивали шампанське на свята і викидали у смітник, Леонід почав їх збирати.

«За те, що я збираю пляшки, мене ледь не побили бомжі»
«Коли розповів дружині про свій задум, вона мене підняла на сміх, – каже Леонід Григорович. – Але мої розрахунки виявилися правильними. По-перше, пляшки з-під шампанського міцніші від інших, а головне – їх не приймають, як тару. Я живу біля залізничного вокзалу у Хмельницькому. Там у скверику повно зустрічаючих, проводжаючих. П’ють шампанське, пляшки викидають. А я вранці назбираю повний рюкзак, і електричкою на дачу. Одного разу мене ледь не побили бомжі. Я збираю пляшки, а один підходить до мене і каже: «Ти що тут збираєш? Це моя територія». Якраз підбіг Барс (у мене була собака породи „Лайка”), то чолов’яга відчепився.
До села Масівці Хмельницького району електричкою їхати хвилин 40. Далі з півтора кілометри через поле. Потім селом.
Здалеку будинок нічим не відрізняється від інших. Лише зблизька розумієш усю його незвичність. Стіни складені з пляшок, котрі дном розвернуті назовні. Від морозу вони вкрилися інеєм. На вулиці стіни аж виблискують. Чоловік заходить до хати, починає розпалювати пічку.
«Мені з паю дають зерно, – каже Леонід Фартушняк. – То я в сарайчику тримаю 16 курей. Доводиться їздити щодня – щоб їх годувати. В мене тут і сад, і город. Цього року зробив 60 літрів вина: з вишень, абрикос, слив та малини. А будинок я почав будувати у 1991 році. Закінчив у 2000-му. Я колись працював у колгоспі. Людям робив двигуни до пральних машин, пилососів. Грошей не брав. А вони мені, хто піску привезе, хто цементу дасть. Один тракторист привіз майже тисячу пляшок. Були і такі, які пропонували купити. Але я відмовився, адже „будматеріалу” вистачало».
Будинок має розміри 5 на 7 метрів. Висота стін 2 метри 20 сантиметрів. Їх товщина сягає півтори цеглини. Пляшки у стіні закорковані різнокольоровими пробками, котрі складають певні візерунки. На кожну тару з-під шампанського «одягнута» розрізана півтора-літрова пластикова петпляшка. У цьому незвичному будиночку підлога також викладена зі скла. На вкопані пляшки наклеєні пластикові плитки, щось на кшталт паркету. Будівля стоїть на кам’яному фундаменті. Будинок підтримують шість цегляних колон. На вулиці доріжка також викладена з пляшок. Загалом на будинок пішло близько 20 тисяч пляшок. Більшість з них з-під шампанського, хоча іноді зустрічаються літрові з-під горілки.
«У мене перекриття на даху з грубих балок, – розповідає Леонід Фартушняк. – Я коли майстрував стелю, спочатку хотів прибити сітку і накидати цементу. А потім подумав: «А що, як стіни не витримають?». Тоді я стелю підбив дошками. Поклав порожні пластикові пляшки і засипав тирсою. Зверху також забив дошками. Вийшло щось на зразок повітряної подушки. Взимку воно зберігає тепло, а влітку дає прохолоду. А головне – знімає зі стін навантаження. Найкраще тут, коли сонячно. Тоді всією хатою бігають сонячні промінчики».
Спочатку Леонід Григорович уявляв хатину без вікон. Вважав, що крізь пляшки буде проникати достатньо сонячного світла. Але подумав про хмарну погоду й від цієї ідеї довелося відмовитися. Тож нині хатина поділена на дві кімнати, в кожній з котрих є вікно. Підвіконня, як ззовні, так і зсередини, викладені пласкими пляшками з-під горілки.

Після зведення будинку, Леонідові Григоровичу замовили бесідку і басейн… з пляшок
«Коли будував хату, у мене було стільки сили, енергії і впевненості, у тому, що я її закінчу! – каже Леонід Фартушняк. – А вже після завершення будівництва посипалися замовлення. Одна організація замовила бесідку з пляшок. Я взявся з тією умовою, що мені будуть допомагати. Ніхто не допомагав, тож я припинив її зводити. А кілька років тому до мене прийшла жінка. За фахом вона будівельник. Замовила мені басейн з пляшок. Дала пляшку шампанського. Сказала замурувати в мою в стіну. І від цієї пропозиції я відмовився, бо вже застарий. А ту пляшку шампанського ми з токарем і зварювальником «замурували» на трьох».
Однак з цим будинком у Леоніда Григоровича пов’язані не лише позитивні спогади. Саме через це будівництво чоловік розлучився з дружиною.
«Дружина хотіла виїжджати в Ізраїль, - каже Леонід Фартушняк. – Я був проти. Все життя скитався по найманих квартирах. А тут і власне житло, і будиночок. Для чого ж я його будував!? Тоді вона зі мною розлучилася і разом з дітьми виїхала в Ізраїль. Минулого року до мене приїжджав син. Пропонував продати квартиру і будинок і поїхати до них. Навіть покупців знайшов. Пропонували 100 тисяч доларів. Міша казав: «Тату, за ці гроші ти там будеш жити, приспівуючи». Я відмовився. Краще, ніж на Україні, мені ніде не було і не буде».
Новий рік Леонід Григорович святкуватиме традиційно. До нього в гості зайде сусідка, а на столі стоятиме пляшка шампанського.


Читайте новини на нашому Телеграмі

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Останні оголошення
  Так  Ні, дякую