Перекує ресори на мечі, а люстру зробить з колеса для воза

Своєю статурою він аж ніяк не вписується в усталений образ коваля, такого собі посрібленого сивиною мудрості на скронях кремезного широкоплечого богатиря, якого ми звикли бачити в сільських кузнях чи героєм народних казок. Переді мною стояв середнього зросту і такої ж тілобудови молодик. Хіба що міцні та дужі, наче вилиті зі сталі, руки видавали захоплення, чи то пак, професію цього двадцятивосьмирічного чоловіка.

Троянда для коханої
– Ніколи не думав, що ковальство стане основним моїм ремеслом. А стихія вогню, повітря, води і заліза надихатиме творити справжні дива, – щиро зізнається мій співрозмовник.
Стати біля ковальського горна і взятися за молот Михайла змусило життя. Коли навчався в Кам’янець-Подільському будівельному технікумі, одружився зі студенткою аграрної академії. Оля, як і він, була приїжджою. Стипендії та грошей, що передавали батьки, для молодої сім’ї постійно не вистачало. Відтак перевівся на заочне відділення і влаштувався на роботу до приватного підприємця, який займався виготовленням ковальських виробів.
– Спочатку було дуже важко як у фізичному, так і в моральному плані. Адже молотом цілий день махати – це не конспекти у студентській аудиторії писати. А тим паче, за допомогою нього потрібно було перетворювати шматок звичайного заліза у виріб певної форми, який до того ж мав би ще й гарний естетичний вигляд і ніс у собі певний психологічний зміст. Особливо дався взнаки перший місяць. Думав, що не витримаю і звільнюся. А коли побачив, що можна зробити силою своєї думки та уяви з металу – вирішив не відступати, – продовжує розповідь Михайло Павлюк.
Спочатку йому доручали кувати нескладні деталі для воріт, поручнів, камінних решіток, а потім разом з колегами виготовляв екзотичні чудернацької форми залізні каркаси для меблів – столів та стільців, на які прилаштовували сидіння, спинки та кришки зі спеціального скла, і вони набували досить таки шикарного вигляду дорогоцінних антикварних речей.
А першим власним виробом була троянда, котру викував для коханої дружини. Хоча вона була далеко не досконалою, зате запам’яталася, мабуть, на все життя. Бо Оля розкритикувала чи не кожну деталь, з якої складалася металева квітка. Відтоді дружина для Михайла стала надійним помічником і порадником, навіть вірніше буде сказати, творчим натхненником у роботі.
Крок за кроком удосконалював свою майстерність. А коли переїхав у Старокостянтинів, то почав виготовляти ковані вироби без сторонньої допомоги.

Мечі для лицарів
Залізні ворота, камінні набори, підставки для вина, оздоблені виноградною лозою, підсвічники, флюгери, різної форми навіси для вхідних дверей, поручні для сходів - ось далеко не весь перелік художніх кованих виробів з металу, які вийшли з-під рук самобутнього майстра.
– Свого часу займався навіть традиційним ковальством – тягнув лемеші для плуга, обковував дерев’яні двері, виготовляв скоби, які використовуються при спорудженні будинків. Хотів би ще й коней навчитися підковувати. Взагалі, художнє кування з металу мені дається набагато легше від традиційного, бо у цих виробах можна відобразити навколишню дійсність такою, як ти її сам сприймаєш. А традиційне ковальство потребує великої точності. Допустиш похибку, коли відтягуєш лемеша, і плуг буде орати неякісно, не так коня підкуєш – він швидко наб’є ноги і не зможе не те, що бігати, а навіть ходити, – ділиться своїми міркуваннями пан Михайло.
Хоча на своїх роботах особистого клейма не ставить, зате безпомилково може розпізнати їх навіть серед десятків тисяч по-дібних. Бо в кожному виробі вкладена душа і фізична сила та солоний піт коваля. Він ніяк не може зрозуміти отих майстрів-шабашників, які купують готові вилиті з металу окремі деталі, з’єднують їх докупи і видають це за витвори художнього ковальського мистецтва.
Серед найбільш пам’ятних виробів – два сувенірні мечі, ідентичні до тих, що носили лицарі у XV столітті.
Три-чотири століття тому зброярі кували мечі, накладаючи на них декілька шарів сталі. А Михайло пішов простішим способом. Як підручний матеріал використав ресору від автомобіля КамАЗ. Чотири заготовки зіпсував, поки вдалося витягнути натуральної форми лезо. Якби загартувати його і нагострити, то меч був би за своєю бойовою здатністю не гірший від середньовічного.
Взагалі використовувати підручні матеріали у ковальстві - досить цікаве заняття. Якось зробив люстру із колеса від воза. Дерев’яний каркас обкував різноманітними візерунками заліза, приробив шість екзотичних стаканчиків, у які вставляються патрони для електролампочок, додав ще дещицю аксесуарів. І вийшов витвір неписаної краси та форми.
Хотів сфотографувати Михайла із його екзотичними виробами, та не вдалося. Гарні речі ніколи не залежуються. Їх зразу ж розбирають цінителі старовини, серед яких Михайло Павлюк користується великою популярністю. З його майстерністю може зрівнятися далеко не кожний професійний коваль, за плечима якого вже не одне десятиліття трудового стажу біля горна і ковадла. Та й покійний прадід по материнській лінії, який свого часу був неперевершеним майстром на всю округу, напевне, щиро позаздрив би своєму нащадку.