Олександр Матвійчук: «Свою перемогу в Москві присвятив дружині»

Кинув курити, коли почав займатися спортом
«Почав курити з сьомого класу, - зізнається нинішній 26-річний чемпіон Олександр Матвійчук. - Курив до одинадцятого, аж поки не вступив до Кам'янець-Подільського вузу. А там вже навчався брат Василь, на 2 роки старший від мене. Він займався легкою атлетикою. Тренер Василь Ліщук особливо не заморочувався: «Як бігає старший, то і молодший побіжить». Так я почав тренуватися. Само собою, що цигарки закинув».
Як розповів сам Олександр, ніякими особливими даними його природа не нагородила. У його успіху немає жодних секретів. Хлопець відверто каже, що для досягнень потрібно багато працювати. Принаймні, у його випадку було саме так.
«Через півроку тренер виставив мене на чемпіонат області, - каже Олександр Матвійчук. - Біг три кілометри. Потім п'ять. Зайняв перше місце. Потім чемпіонат України. Зайняв призове місце. Згодом став чемпіоном серед юніорів. Вже півтора року тренуюся у Олександра Кузіна».
Два роки тому Олександр на чемпіонаті України з марафону виконав норму майстра спорту. На підготовках до змагань іноді за два тренування, що проходять в один день, долає марафонську дистанцію.
У мене не було впевненості в перемозі
«Однакових тренувань не буває, - розповідає Олександр Матвійчук. - Адже в кожного тренера свій підхід. Буває, одне тренування на день. Біжу 32-35 кілометрів. На день тренуюся двічі. Зранку пробігаю 30 кілометрів, а ввечері ще кілометрів 12. От і виходить марафон. Тренер спостерігає, дає настанови. У процесі тренування навантаження можуть коригуватися, але базові настанови мають бути виконані. Якщо після змагань організм поновлюється, навантаження дещо легші, але й тут розхолоджуватися не доводиться. Дистанції ті ж самі, просто біжиш повільніше».
Олександр вдруге бере участь у марафонському забігові у Москві. Минулого року український спортсмен переміг у цих змаганнях. Однак цього року у нього не було впевненості на перемогу.
«Скажу відверто, - каже Олександр Матвійчук, - думав, що буду другим. За мною біг київський спортсмен Андрій Топтун. Йому 30 років. Він набагато досвідченіший. Це був лише мій четвертий марафон, а у нього, напевне, двадцятий. Його особистий рекорд дві години, дванадцять хвилин і тридцять три секунди. А мій результат майже на півтори хвилини гірший».
Кожних п'ять кілометрів пив по ковточку води
У змаганнях брали участь понад 5 тисяч учасників з 42 країн світу. Спортсмени бігли біля Кремля, по набережній Москва-ріки. Згодом поверталися назад. Одне коло сягало 10 кілометрів.
«Звісно, по колу бігати не цікаво, але я непогано стартував, і біг із групою лідерів. У групі було чотири чоловіка: троє українці, і один росіянин. Топтун цілу дорогу наступав мені на п'яти. Час від часу то він мене обганяв, то я його. Я у відрив пішов кілометрів за п'ять до фінішу. А після сорокового кілометра по ногах стали «бити» судоми. Ліва ще нічого, а правиця просто не тримала. Я розумів: головне - не зупинятися. Це і фізичний, і моральний бар'єр. Якщо його перетерпиш, не зупинишся, обов'язково дістанешся фінішу. Зупинятися не в моїх правилах, а от аби судоми не посилилися, темп довелося скинути. Але оскільки я від Андрія Топтуна відірвався далеко, він мене не наздогнав. Різниця між нами була у 15 секунд. Марафон я пробіг за 2 години, 17 хвилин і 27 секунд. Це мій особистий рекорд. А якби не судоми, то однозначно би пробіг до двох годин 17 хвилин», - розповідає Олександр Матвійчук.
Другим до фінішу дістався Андрій Топтун. Третім був росіянин.
Аби не допустити зневоднення організму, Олександр почав пити після 10-кілометрової дистанції. Кожних п'ять кілометрів - по ковточку води. Втому почув після 37 кілометра. У першій десятці Олександр був наймолодший зі спортсменів. А загалом у марафоні брали участь як 18-річні юнаки, так і 70-річні дідусі. До речі, деякі з останніх навіть доходили до фінішу.
Сашко переміг на річницю свого одруження
Цією перемогою Олександр зробив подарунок не лише собі, але й своїй дружині. Минулорічний марафон у Москві хлопець біг 11 вересня. Тиждень потому одружився. Через певні організаційні питання ці змагання перенесли на тиждень. Тож Олександр біг на свою річницю.
«Так, справді, я одружився рівно рік тому, - каже Олександр Матвійчук. - Це приємно, перемогти у такий день. А з Тетяною ми познайомилися наприкінці 2009 року на змаганнях у Польщі. Пригадую, я тоді долав дистанцію у 10 кілометрів. З нами бігли і дівчата, однак нагородження було окремо. Я прибіг першим, а майбутня дружина була третьою».
Найближчими вихідними Олександр допомагатиме брату пройти відбірковий турнір до збірної України. Наступного року команда братиме участь на Олімпійських іграх у Лондоні.
Нині Олександр Матвійчук разом з дружиною мешкає в Одесі. Хоча й продовжує виступати за Хмельниччину. Як каже сам Олександр: «Батьків і Батьківщину не обирають».