ye-logo.v1.2
24 Серпня, 2019

"У мене будь-якої миті можуть забрати онуків лише через відсутність печатки на одному із документів",

Лариса ШАНДОВСЬКА Суспільство 2048
Фото: Дмитро Скрипник

- каже багатодітна мати Валентина Ковальчук, яка віднедавна опікується ще й двома онуками

 Валентина Ковальчук приїхала до Хмельницького у 2005 році, але все ще відчуває себе чужою в цьому місті. «Знайомих багато, - каже вона, - а близьких стосунків немає. Тримаюсь на відстані, бо вік не той, щоб ходити на дискотеки, зав’язувати знайомства. Та й ні часу, ні бажання на це вже немає - троє дітей і двоє онуків, а ще сила-силенна проблем позбавляють останніх сил...\

Колись, ще в іншому житті, вона жила у Жмеринці. Разом з мамою та
коханим чоловіком. Жили дуже добре, до тих пір, доки не народилася старша дочка - Юля. З тих пір чоловіка наче підмінили. Загуляв, почав випивати, покинув роботу. Згодом взявся водити додому коханок. Валентина терпіла. «Коли народилася друга дитина, син Ярослав, хотіла вигнати, - розповідає жінка, - але мама стримала: «Не роби цього, збережи сім’ю. Як ти сама залишишся з двома дітьми?». А мама є мама, авторитет. І вийшло так, що я зберегла родину, і навіть ще двох народила. Але народжувала вже для себе. Бо думала, що від когось із чотирьох буде в старості допомога».
«Ми купували хліб і запарювали «Мівіну»
І якось, коли жінка пішла на роботу, чоловік привів додому чергову подругу. Очевидно, найменший, Денис, якому тільки виповнився рік, заважав таткові. Може, просив поїсти. Той вхопив малого, витяг на вулицю і почав топити в балії. П’яна подруга мовчки спостерігала за розправою.
Врятував дитину сусід, який ішов годувати свиней і почув дитячий вереск. Він просто перестрибнув через паркан, вихопив малого і заніс до себе додому.
Після цього жінка забрала дітей і втекла.
… У той час Валентина працювала на розпродажу - «Товари за 5 копійок». Офіс цієї фірми був у Хмельницькому, тож, знаючи становище жінки, їй запропонували роботу продавця в нашому місті.
«Фірма знімала на Примакова склад, - каже Валя. - І ми там з дітьми жили. Адже при зарплаті в 20 гривень за день квартиру не наймеш. То був великий цементний гараж, який навіть узимку не опалювався, з оглядовою ямою, закритою дошками. Ми стелили ганчірки і там спали.
Мої сусіди по ринку в Хмельницькому й досі дивуються, як ми вижили. Там же навіть готувати не було як. І ми купували хліб, запарювали «Мівіну», робили салати - ніж є, миска є, так що можна не пропасти.
А ще мені дуже допомагали знайомі з ринку - хто одягом, хто за дітьми дивився».
«Вашого онука підібрали на вулиці»
У 2005 році разом з Валентиною до Хмельницького приїхало троє дітей. Старша, Юля, залишилася у Жмеринці з бабусею. У 18 років дівчина народила Максимчика. Згодом зійшлася з хорошим хлопцем, і невдовзі на світ з’явився Сашко. Але щось у молодих не склалося, і вони розлучилися. Юля переїхала жити до Валентининої матері, і якийсь час усе було нормально.
«21 серпня, о десятій ранку зателефонувала Юля і сказала, що їде у Вінницю, - розповідає жінка. - Старшого залишила у батькової мами, а Сашка, якому тоді було 10 місяців, візьме з собою. А 28-го зателефонувала моя мама і повідомила, що Сашу знайшли на вулиці. Люди, які викликали міліцію, розповіли, що Юля залишила дитину алкоголічці, а сама кудись поїхала. Де вона, невідомо й донині. Подруга-п’яничка десь вешталася, дитину годували і перевдягали сусіди (добре, що йдучи на гульки, хазяйка двері не зачиняла), а коли їм це набридло, викинули малого на вулицю».
Валентина взяла машину і поїхала за дитиною. Але забрати Сашка з лікарні одразу не змогла - усі документи на нього Юля забрала з собою. Підтвердити, що вона Сашкова бабуся, не змогла. Зате мама доччиного співмешканця з радістю вручила їй старшого, дворічного Максима: «Забирай!». Добре, що в жінки була копія його свідоцтва про народження і дані Юлі в її документі багатодітної матері. (Сашка змогла забрати лише 25-го вересня).
«Я півтора місяці збираю документи на опікунство. І ще не кінець»
Зараз з Валентиною живуть п’ятеро дітей: Олена (13 років), Денис(10 років), Ярослав (15 років), і внуки - Максимко (2 роки) та Сашко (рік).
Жінка отримує допомогу як малозабезпечена та аліменти від держави. Бо колишній чоловік як не працював, так і не працює. «В нього брат інвалід 1 групи з ДЦП, - пояснює жінка, - і він нібито доглядає за ним. Тож я не наполягаю на аліментах і не тягаю його по судах.
Жінка знімає квартиру, і після плати за житло та комунальні послуги на руках у неї залишається біля 500 гривень. І це на шість чоловік. Але, за її словами, добре, що є такі люди як начальник управління праці та соціального захисту населення міста Хмельницького Слов’ян Воронецький, який ще жодного разу не відмовив, і такі організації, як «Карітас». «Там нам дали шафу, диван, два ліжка, возика, дві ковдри та підодіяльники, - каже жінка. - Самі привезли і занесли. Продуктами допомагають, і обіди по вівторках і четвергах видають. Можна прийти з посудом і взяти на всіх п’ятьох дітей. Там і котлетки, і риба тушена, і м'ясо, і відбивні. На свята допомагають і завжди запитають, що нам потрібно».
В кінці вересня їй зателефонували з міського відділу сім’ї та молоді і повідомили, що внуки знаходяться в статусі «діти, позбавлені батьківської опіки». Так що їй терміново потрібно збирати документи на опікунство, бо малюків у будь-який момент можуть забрати в притулок, а потім віддати на всиновлення.
«Бігала півтора місяці по інстанціях - то не та довідка, то не на тому шаблоні, - каже жінка. - Знущалися як хотіли. У Вінниці, для прикладу, видали довідку про те, що я не судима. А в Жмеринці сказали, що вона якась «не така». Знову відправили у Вінницю. Словом, ганяли мене з нею, аж доки не сказали: «Ти більше часу живеш у Хмельницькому. Хай там тобі її й видають».
Зібрала, нарешті, всі необхідні документи на опікунство. На одному лише немає печатки, якої ніхто не хоче ставити. І через неї в мене у будь-який момент можуть забрати дітей».
А цього жінка боїться найбільше. Справа в тому, що в «Карітасі», куди по суботах бере з собою Сашка 13-річна Оленка, в дитини виявили проблему з очком. Уже в лікарні сказали, що в дитини запущена катаракта й поранення кришталика. І дали направлення в ОХМАТДИТ. Поїхати потрібно чимшвидше, але Валентина не знає, за що хапатися: чи рятувати дитині око, чи продовжувати епопею з паперами. «Бо як заберуть дітей, - каже вона, - в інтернаті Сашковими очима займатися ніхто не буде. Бо зараз нікого не цікавить, як ці діти живуть, що вони їдять і в що вдягаються. Їх цікавлять лише документи, і більше нічого. Вони вважають, що в інтернаті або в чужій родині моїм онукам буде краще. Ця бюрократія не дає жити. І якщо не допоможе ніхто, залишається взяти дітей, вирити землянку і там сховатися. Бо якби не «Карітас» і не сердобольні люди, не знаю, як можуть такі люди, як я, виживати в цьому світі.
 

Читайте новини на нашому Телеграмі

Коментарі:

До теми

Популярні новини

Останні оголошення

  Так  Ні, дякую