«Чи ходите ви на зустріч із випускниками у рідну школу?»

 Щороку, у першу суботу лютого, школи Хмельницького відчиняють свої двері, щоб прийняти колишніх учнів – випускників попередніх років. Адже, як правило, у метушні дорослого життя рідко хто з нас зустрічається зі своїми однокласниками, з якими були такі близькі у шкільні роки. Утім, прийшовши до рідної альма-матер на зустріч випускників, можна не лише зустрітися з улюбленими (або ненависними) вчителями, а й побачити своє перше кохання, сусіда по парті, знайомих з паралельного класу та хоча б ненадовго повернутися у ті далекі щасливі часи. Побачити, хто ким став і як виглядає, поговорити про життя зі старими друзями, дізнатися новини про тих, кого не бачив багато років – з такими думками йдуть на зустріч більшість випускників.

Сергій Брижань, головний режисер Хмельницького академічного обласного театру ляльок: «Цього року виповнюється сорок років, як закінчив 17-ту школу (нині Хмельницький ліцей №17 - прим.авт.). З мого випуску у місті нас небагато залишилось, більшість роз’їхалась хто-куди. Тому на вечір зустрічі випускників, який відзначають у першу суботу лютого, не думаю, що нас багато прийде. Швидше за все, однокласники з’їдуться у червні. Сумно йти до школи, бо нас там вже майже ніхто не пам’ятає. Усі наші вчителі вже на пенсії, більшість з них дуже похилого віку, багатьох вже немає. А от зі своїм класним керівником, вчителем фізики Єфимом Шмідтом, який зараз живе в Америці і пише книжки, спілкуюсь у скайпі».

Марія Ясіновська, народна артистка України: «Родом я із Тернопільської області, Збаразького району, села Іванчани. Там і закінчила десять класів у 1976 році. У нас в школі якось навіть не заведено збиратись на зустріч випускників. А більшість своїх однокласників я і так бачу – на вулиці та в церкві, коли щомісяця приїжджаю в село до мами. Звісно, якби влаштовували таку зустріч і мене запросили б, обов’язково приїхала б, заспівала. Нещодавно дізналась, що у нашій школі хочуть відкрити музей, присвятивши певну частину мені – просили передати до нього мої фотографії та відзнаки».

Ігор Сабій, народний депутат України: «Сам я не з Хмельницького, а з Тисмениці Івано-Франківської області, де у 1991 році закінчив дев’ять класів й вступив до технікуму. Тих, хто продовжив навчання у школі, розформували по різних класах. Вони, може, зараз і збираються на зустріч випускників, але зовсім іншим складом. Уся справа у тому, що я рано вилетів з рідного гнізда й може тому зараз більше спілкуюся з однокурсниками по технікуму, ніж по школі».

Михайло Войнаренко, проректор з науково-педагогічної роботи Хмельницького національного університету: «Закінчував я Струзьку середню школу, що у Новоушицькому районі. Я – випускник 1967 року. Влітку, шість років тому, відзначали 40-у річницю з дня закінчення школи, з’їхалися майже усі однокласники. А років із десять тому експромтом зібрались на 60-річний ювілей рідної альма-матер. Тоді навіть привіз із собою Марічку Ясіновську, яка порадувала усіх присутніх своїм співом».

Олександр Касяндрук, головний лікар Хмельницького обласного центру профілактики та боротьби зі СНІДом: «На зустрічі випускників ми вже не збираємось, бо майже не залишилось наших вчителів, та й однокласників вже багатьох немає. Навчався я у Шепетівці, в школі Острозького, де у 1976 році закінчив вісім класів. Зустрічались ми на десять років після закінчення школи. Тоді майже усі наші з’їхались. На 20-ту річницю в мене не вийшло. А зараз вже навіть немає куди їхати – з колишнього приміщення нашої школи як навчальний заклад функціонує лише половина. А колись це була одна з найкращих шкіл! Зараз спілкуюся лише з кількома однокласниками, з якими раніше поряд жив. Що ж стосується вчителів, знаю, що серед живих залишилась лише вчителька математики Єлизавета Равкіс».