Будівельник, який любить літати

Літати – давня мрія багатьох людей. Здавна ми заздрили птахам за отой вільний і радісний політ. І людина шукала можливості хоча б на хвильку відірватися від землі, відчути усі принади вільного паріння повітрям. Сьогодні піднятися в небо можна багатьма способами: людство таки винайшло повітряні кулі, гелікоптери, дельтаплани, літаки… І якщо тривалі перельоти можна здійснювати лише у авіалайнері разом з іншими пасажирами, то у невеличкому літальному апараті можна самостійно насолоджуватися гарними краєвидами й відчуттям свободи. Юрій Сабаревський, який очолює Городоцьку філію товариства «Хмельницькгаз», часто перед роботою здіймається в небо на власному літальному апараті. Зізнається, що бадьорістю, енергією та хорошим настроєм забезпечений на цілий день.

Про польоти мріяв з дитинства
«Я в дитинстві заздрив тим людям, які літають. І мріяв колись полетіти самому. І не просто пасажиром, а навчитися керувати диво-технікою, яка піднімає людей у небо», - розповідає Юрій Станіславович. Однак, втілити цю мрію сільському хлопчику було непросто. Тому обрав професію будівельника – теж дуже цікаву.
Але дитяча мрія залишалася. І вже будучи дорослим чоловіком, батьком двох дітей, маючи значний стаж роботи в галузі прокладання газопроводів та забезпечення людей «блакитним паливом», Юрій Станіславович таки полетів. «Якось, у день, коли народився Корольов, я їхав до Києва, - розповідає Юрій Сабаревський. – За Житомиром, біля аеропорту, бачу оголошення про авіаційне свято. Заїжджаю туди. Прокатався на невеликому літальному апараті - дельтаплані (на великих літаках, звісно, літав раніше). Сподобалося. Одразу отримав довідку, де можна купити такий агрегат, як навчитися ним керувати». Там, у Житомирі, знайшов інструктора, який і навчив літати. Хоч він і мав вже 64 роки, але був дуже досвідченим, адже все життя пропрацював у цирку – їздив на мотоциклі у великій кулі. То й навчив свого учня нічого не боятися, у будь-якій ситуації зберігати спокій і витримку. «Навчитися керувати літальним апаратом неважко, - каже Юрій Станіславович. – Однак, це, все-таки, справа дещо складніша, ніж впоратися з автомобілем. Потрібно стежити за різними приладами, тримати потрібну швидкість, у тому числі вертикальну, витримувати висоту. Автомобілем керуєш лише в площині, літаком – у просторі». На заняття до Житомира часто їздив із сином, якого теж захопила батькова мрія. Потрібні знання та навички здобув десь за вісім місяців. Купив старенький дельтаплан, вдосконалив свої навички. Згодом придбав новий – потужний і безпечний. Тоді ж Юрій Станіславович взяв в оренду земельний пай, половину засіяв травичкою для кролів, на іншій – побудував гараж і облаштував злітну смугу.

Вранішні польоти
Через день-два пан Юрій виводить свій апарат у повітря. «Встаю десь о п’ятій ранку – і літаю, – розповідає Юрій Станіславович. – Більшого задоволення, ніж політ, я ніколи в житті не отримував. А яка красива наша земля з висоти пташиного польоту (600-800 метрів)! Особливо в серпні-вересні, коли ти просто відчуваєш запах озону! Словами усіх відчуттів не передати, це треба спробувати. Я настільки звик літати, що більше тижня без польотів не можу. Навіть узимку піднімаюся у небо, купив для цього спеціальний костюм. Щоправда, коли на злітній смузі слизько, намагаюся утриматися від польотів. Добре, що у нас зими не суворі». Захоплення змушує Юрія Станіславовича підтримувати гарний фізичний стан та хороше здоров’я.
Завдяки захопленню Юрій Станіславович знайшов і нових друзів. «Це люди, закохані у свою справу, – каже він. – Тут ніколи не почуєш нецензурних висловів, тут немає любителів випити, ніхто не пліткує. Ми розмовляємо про польоти, ділимося досвідом. Атмосфера у колі любителів літати дуже тепла і дружня».