«Соціально покинуті»
Уряд планує позбавити безкоштовної соціальної допомоги тих самотніх стареньких, котрі мають хоч якихось родичів
У великій кімнаті просторого сільського будинку на чільному місці – простенький дитячий малюнок зі зворушливим підписом «Дідусю Славику», виведеним нечітким дитячим почерком. Це подарунок Ярославу Івановичу, мешканцю Полян Волочиського району, від далекої італійської онуки Юлечки. В Італії дівчинка ходить до дитячого садка і там її називають Джулією, а влітку, приїжджаючи до дідуся, вона стає маленькою українкою Юлечкою, хоч деколи й плутає українські слова з італійськими. Тільки кілька літніх тижнів наповнюються для Ярослава Івановича веселим сміхом та гомоном, цих кількох тижнів, коли приїжджають з Італії син з невісткою й онукою та дружина, чекає чоловік цілий рік.
«Без Лесі я б не вижив»
Протягом цілого року найближчою людиною для пана Ярослава є сусідка й соціальний працівник Олександра Кред. Однак у селі цю веселу життєрадісну жінку звуть ніжно – Лесею. «Напишіть про неї в газету, – просить дідусь. – Вона дуже хороша людина. Не знаю, що б я без неї робив». Гостей із газети Ярослав Іванович чекав два дні й турбувався, аби була кава, печиво. Гості до цієї хати заходять нечасто. Хіба, хтось із сусідів зазирне, розповість новини, принесе молока й сметани, або ж сільський голова зайде дізнатися, чи не потрібна якась допомога. Але ж чоловік так звик до спілкування! Багато років Ярослав Іванович працював головним спеціалістом з охорони праці райдержадміністрації. Однак, одного дня звичний розпорядок життя порушила хвороба. Якось зранку чоловік, як завше, прокинувся, пішов вмиватися, вийшов з ванної кімнати і… далі – нічого не пам’ятає. Сусіди знайшли його на підлозі у веранді. Життя чоловікові вдалося врятувати, однак, як наслідок перенесеного інсульту – віднялися ліва нога й рука. З міцного чоловіка він перетворився на безпомічного інваліда. По хаті помалу пересувається з паличкою. Єдине захоплення – кімнатні рослини. Оселя просто потопає в зелені, а на полицях – рядочки книжок, присвячені догляду за вазонами. Часом навіть дає поради односельцям, як доглядати за тією чи іншою рослиною. І щоранку чекає, як стукнуть двері й до хати зайде усміхнена Леся. Десь о сьомій ранку вона приносить Ярославу Івановичу сніданок, допомагає вдягнутися, вмитися. Крім того, прибирає у кімнаті, навіть ялинку прикрасила, бо ж який без неї Новий рік? Навесні насаджує грядки – тож чоловік має власні картоплю, огірки, помідори, цибулю, часник, зелень. На обід теж забіжить – принесе смачного супу чи борщу, відварить картоплі. Ближче до восьмої вечора приносить вечерю. Насправді ж, в обов’язки соцпрацівника не входить щоденне носіння сніданків-обідів-вечер. «За протоколом» соціальний працівник має навідуватися до підопічного двічі-тричі на тиждень. «Але ж хіба можна залишити надовго хвору людину? – дивується подруга Лесі, Алла Сойко, теж соціальний працівник. – Ці люди сподіваються лише на нас. Тому й навідуємося до них «позапланово» - увечері, у вихідні». Буває, за день тендітна жінка долає до восьми кілометрів. Допомогти зварити їсти, прибрати у кімнаті, купити продукти, викликати лікаря, заплатити за компослуги, оформити субсидії, обробити сотку землі. «Це ж 14 соток, а ще й свій город!» –жахаюся. «Це ж не за один день, – посміхається Леся. – Та й як у селі без картоплі, огірочка?» Усе це входить до обов’язків соцпрацівника. Однак, доводиться багато робити і понад цю норму.
У Лесі таких, як Ярослав Іванович, чотирнадцять. А взагалі у трьох селах Полянської сільської ради людей, котрі потребують соціальної допомоги вдома, - 36, працюють три соціальні працівники. Щоправда, незабаром у таких, як Леся і Алла, роботи може поменшати. Адже в державі планують новацію: якщо у стареньких є діти, племінники чи й інші родичі – то нехай і дбають про своїх близьких. Або ж – платять гроші за соціальну допомогу. Головний аргумент – майно старенькі залишають не державі, а близьким. Чому ж утримувати їх має держава? Щоправда, кажуть соцпрацівники, навіть у абсолютно одиноких після смерті знаходяться спадкоємці. І, як правило, ніякого майна держава не отримує. Сьогодні у районах й областях органи соціального захисту розробляють тарифи – скільки може коштувати принести відро води, скільки – зварити каструльку супу. В районах ще сподіваються, що нововведення так і залишиться в планах. А якщо й введуть – то кожну ситуацію розглядатимуть окремо. Сьогодні в області, за даними обласного управління праці та соціального захисту населення, 29 тисяч людей потребують соціальної допомоги вдома. З них майже 13 тисяч не можна назвати одинокими.
Тільки зареєстровані користувачі мають змогу залишати коментарі!
Будь ласка, зареєструйтеcя або виконайте вхід під своїм акаунтом!
Переваги зареєстрованих користувачів
Зареєстровані користувачі користуються перевагами: