Розповідь старого солдата

 Єдине, що пов'язує вісімдесятитрьохрічну Катерину вечорами із зовнішнім світом - її телевізор. От і сьогодні, як тільки увійшла в кімнату, звичним рухом включила Перший канал. Там саме завершувалась передача «Надвечір'я» з дуже миловидою, невтомною ведучою. Гостем програми був колишній фронтовик. Катерина бачила, що всі його груди прикрашали ордени і медалі. Колишній солдат Другої світової розповідав про воєнні будні, кровопролитні бої, втрату бойових побратимів. А наостанок зупинився на одному епізоді, який хвилював його багато років. Повів мову про те, що цього бойового шляху могло б і не бути, якби на самому початку війни не врятувала його дівчина з одного із сіл на Хмельниччині. Ведуча вирішила уточнити, чи не пам'ятає фронтовик назви того села. Ні, не пам’ятає. Це був лише епізод із його життя, хоч важив для нього дуже багато.
Катерина уважно слухала розповідь старого солдата. Щось зачепило її за живе. Стала пригадувати давню-давню історію зі свого дитинства.
Ішли перші місяці війни. Через Святець і повз нього проходили з боями, відступаючи, військові підрозділи Червоної Армії. Проходили - і покидали село. Змучені невідомістю старі і діти не знали, чого їм чекати завтра. І звідки?
А село мусило далі жити своїм звичним життям, хоча господарювати стали фашисти. Як і раніше, потрібно було гнати корів на пасовище, годувати птицю. Якось жити у тому режимі, що тепер називався фашистською окупацією.
…Теплого літнього дня, за селом, на горбочку, де рясно цвіла конюшина, німецький солдат косив для своїх коней це квітуче диво. Внизу зеленів бережок, розрізаний навпіл блакитною стрічечкою річки Калинівки. А потойбіч шуміло, наливалось зерном пшеничне поле.
Тринадцятирічна Катя і її десятирічна подруга Наталя гнали дорогою корів за ставок. Раптом із поля почувся притишений чоловічий голос:
- Дівчата, дівчата.
Катя повернула голову і побачила своєрідний острівок з осету. Він височів над колоссям. В його затінку мигнула солдатська пілотка. Це був один із тих вояків, хто через поранення не зміг догнати своїх.
Попросив малих пастушок:
- Принесіть пити.
- Ми не маємо чим набрати, - відповіли. - За нами он ідуть старші дівчата. Вони вам неодмінно допоможуть.
З осетовим острівком невдовзі порівнялись Ліда та Ніна. Щоб не привертати уваги німця, Катруся з подругою погнали своїх корів далі. Діти бачили, як Ліда швиденько, без зайвих слів метнулась до джерела з пляшкою в руках. Отже, солдату зможуть допомогти. Хоч би тільки німець не запримітив!
Пізніше дівчина дізналась, що Ліда принесла солдату ще й одяг свого старшого брата Миколи. Саме тоді він воював на фронті, далеко від рідної домівки. От і пригодилось тепер його вбрання.
Катя пам'ятає, що в ті тривожні дні багатьом солдатам допомагали її земляки вибратися із окупованої територій, наздогнати своїх.
…Стара Катерина сиділа в глибокій задумі. Чи ж той це солдат був гостем «Надвечір’я»?.

Доброслава ЯРОВА