ye-logo.v1.2
12 Серпня, 2020

Чи пам’ятаєте ви свій перший шкільний дзвоник?

Суспільство 1027

Кореспонденти „Є Поділля” поцікавилися, які спогади про першу зустріч зі школою бережуть відомі люди Хмельниччини

Лев Бірюк, народний депутат України: «Спогади про перший шкільний дзвінок нині дещо розмиті, але я добре пам’ятаю, що йшов до школи, коли мені було сім повних років. Я вже вмів добре читати і рахувати десь до ста. Це було на Чернігівщині (звідти я родом). Пригадую, у нашому селі була стара школа, а навпроти – сільська церква – з невимовної краси розписами. Якось тижнів через два по тому, як мене прийняли до першого класу, у селі було свято: до церкви ішли люди з квітами, несли хоругви, співав хор. От ми, малі хлопчаки, на перерві й собі побігли до церкви подивитися на свято, а коли повернулися до школи, то нам ледь не надерли чуба, мовляв, школярам до церкви – зась! Такі тоді були роки... А ще я донині пам’ятаю свою першу вчительку і багато її корисних і мудрих порад».




Іван Рудик, депутат обласної ради:
«Пригадую, мій найперший першовересень був дуже теплим. Ми, малі, поспішали до школи, звісно ж, з квітами, а вулицями, хоч трохи ранувато, але вже літало «бабине літо». Пам’ятаю свою першу вчительку Галину Парубчишен. Я родом із села Кузьмин, що на Городоччині, а отже, до першого класу я пішов саме до сільської школи. Тоді був інший час. Вже тоді усі ми, сільські хлопчаки та дівчата, жили надіями, що саме школа дасть нам знання, котрі стануть путівкою у місто. Тоді було модно – вивчитися і вибратися з села. Ця епоха індустріалізації не минула безслідно. Нині у нашому селі з колишніх тисячі чотирьохсот дворів майже половину порожні. А молодь продовжує рватися до міста».

Олег Омельчук, виконуючий обов’язки ректора Хмельницького університету управління та права: «Мені важко зараз згадати той період, коли я йшов до першого класу. Але кожного року перший дзвоник це була подія. Я, як і кожен школяр, хотів, щоб канікули тривали якнайдовше. Але вже ближче до першого вересня відчував якусь відповідальність за те, що невдовзі потрібно йти до школи. Та й хотілося зустріти своїх друзів, поділитися враженнями від проведених канікул. І завжди очікував на свято першого дзвоника, бо це яскрава та урочиста подія в житті школяра».




Сергій Пазюк, заступник голови Волочиської районної ради: «Моє дитинство проходило в одному з сіл Волочиського району.  І так сталося, що моя хата стояла у дворі школи. Тому шкільне подвір’я я сходив вздовж і впоперек. Однак всередину нас, дошкільнят, не пускали. І справжньою подією для мене став той момент, коли я на правах школяра вперше переступив  шкільний поріг. Мені й досі згадується той трепет. Батьки купили мені дуже гарний ранець. І я трохи переживав, що дорогою до школи його ніхто не побачив, адже йти було недалеко.  Клас наш був світлим і сонячним, у ньому було дуже затишно. У батьків того дня тремтіли сльози на очах. А ми, малі, не розуміли, чому вони плачуть – адже так радісно було вперше відчути себе школярем. Першою моєю вчителькою була Ліда Михайлівна Боднар. Ми її любили й намагалися в усьому слухатися. Єдине, що мені не сподобалося, це те, що зі мною за парту посадили не ту дівчинку, з якою хотів сидіти. Взагалі ж школа залишила по собі чимало спогадів. Й саме у шкільні роки ми набралися не лише знань та умінь, школа нам усім дала пізнання самого життя».

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Інформація з інших ресурсів

Останні оголошення

Відпочивай і подорожуй

  Так  Ні, дякую