“На відміну від інших лікарів, я можу сказати пацієнту: приходьте ще”, - акушер-гінеколог Андрій Ропотан

 Але знають його не лише на Хмельниччині, а й в інших куточках України, де доводилося свого часу працювати.
Андрій Григорович вдало поєднує управлінську функцію з лікарською практикою, адже практично щодня бере участь у найскладніших пологах та операціях. Андрій Григорович зізнається, що керівником він є лише для підлеглих, для породіль же — звичайний лікар.
“Йдеш, немов по лезу бритви, адже два життя у твоїх руках”, - так характеризує свою роботу Андрій Ропотан. І хоч робота його важка як фізично, так психологічно, однак приносить йому щастя. Адже нічого не може бути прекраснішого, ніж допомагати у появі на світ нового життя, вважає лікар.

Уривки з інтерв'ю. Повну версію розмови з Андрієм Ропотоаном читайте у журналі "Проскурівський телеграф" №26 від 27.06.2013

- Чула, що під час навчання ви працювали вантажником у порту.
- Після першого курсу працював у студентському будівельному загоні у Тюменській області, після другого — в Одеському порту, розвантажував кораблі. Тоді ми були молоді і сильні фізично, працювати було приємно, ще й біля моря. Влаштовували змагання: хто швидше розвантажить, перенесе вантаж.
До того ж, цікаво було поспілкуватися з іноземцями: індусами, датчанами, навіть з новозеландцями. Це був 1982 рік, ми приносили їм різні сувеніри, значки та символіку Олімпіади-80, вони нам — журнали, джинси. Іноземці мене називали Андрій Бульба.

“Діти не пішли стежкою батька”
- Пацієнтки часто називають новонароджених на Вашу честь?
- Багато, а може, їм просто ім’я Андрій подобається. Пам’ятаю, як в Ізмаїлі під час пологів довелося переливати породіллі кров та оперувати просто у пологовому залі, не встигали в операційну. Жінка народила двійню, хлопчика і дівчинку, і назвала їх Андрій і Юлія (так звати другого лікаря, яка приймала пологи зі мною).
- У Вас багато похресників?
- П’ятеро, це діти близьких мені людей. Але я поганий хресний батько, мало уваги їм приділяю.
- А Ваших дітей ви не переконували присвятити себе медицині? Ким вони стали?
- Донька Олена закінчила інститут міжнародних відносин, працює викладачем англійської мови. Син Максим спочатку проявляв інтерес до медицини, але ж батько рідко буває вдома, нема кому заохотити, тож обрав інший шлях, займається бізнесом.
- Ви брали участь у народженні дітей?
- Дочка народилася, коли ми з дружиною були іще студентами, син — у Старій Синяві. Я був поряд, зараз це називається партнерськими пологами, але пологи приймали досвідченіші лікарі.
- Ви наважитеся приймати пологи у доньки, якщо вона вирішить народити?
- Звичайно. Хай завагітніє і виносить дитину, а я і мої колеги допоможемо народити.

“Не пам’ятаю, коли у мене прийомні дні”
- Ви — ще й депутат міської ради. У Вас вистачає часу і бажання і на це?
- Основна робота для мене завжди — це перинатальний центр. А на рахунок депутатства: я знаю, що світ не зміню, але створити якісь позитивні моменти можна. Я є членом медкомісії при міськвиконкомі, плідно працюю з виборцями, які звертаються по допомогу, створив благодійний фонд, який, хоч і володіє невеликими коштами, але допомагає. Працюю спокійно, без зайвого шуму та піару.
- У Вас напружений робочий графік (під час розмови Андрію Григоровичу постійно телефонували і викликали кудись — прим. авт.). Як проходить ваш звичайний робочий день?
- Якщо чесно, я навіть не пам’ятаю, коли у мене прийомні дні, бо приймаю завжди: і співробітників, і клієнтів. Обов’язково беру участь у консиліумах у всіх відділеннях. Є операції, йду туди, є серйозна робота у пологовому залі — я там. Також це вирішення поточних організаційних та господарських питань, обходи, наради в управлінні.
Рішення доводиться приймати швидко: ординатор спитає у завідувача, той — у начмеда, той — у мене. А я у кого спитаю? Доводиться брати відповідальність на себе. Звісно, усе зважую і думаю серйозно, але у моїй роботі зволікати немає часу...
 

Уривки з інтерв'ю. Повну версію розмови з Андрієм Ропотоаном читайте у журналі "Проскурівський телеграф" №26 від 27.06.2013