Вони дарують хмельничанам гарний настрій

А коли кондуктор у тролейбусі замість похмурого “оплачуйте проїзд” прочитає вірш і зробить вам комплімент, настрій підніметься моментально.
“Проскурівський телеграф” поспілкувався із людьми, які створюють у місті гарний настрій та дарують перехожим позитивні емоції.

На вулиці краще грати легку і веселу музику
Скрипаль Павло Михайловський родом з Кам’янця-Подільського, а навчається у музичній академії у Польщі. Однак вже чотири роки поспіль він щоліта грає на альті у нашому місті на Проскурівській.
“Я хотів пограти на вулиці, ще коли вчився тут у музичному училищі на другому курсі, але не міг наважитися два роки, так боявся. Однак перед державним іспитом треба було дуже добре підготувати програму, ще й навчитися не боятися публіки”, - розповідає Павло. Вулична практика допомогла музиканту відіграти програму на відмінно.
Перший концерт на Проскурівській він досі добре пам’ятає, так ноги трусилися. Він тоді навіть не ставив футляр на землю, бо й не думав, що перехожі будуть кидати гроші. Однак тепер для музиканта, який вже добре засвоїв нюанси вуличної гри, це непоганий додатковий заробіток.
“Я граю, в основному, популярні мелодії, веселі і запальні, лише іноді вставляю власні чи академічні твори. Моцарт і Бах — музика концертних залів, а не вулиць. Вона складніша для сприйняття, її потрібно слухати у спокої і тиші, а людям, які поспішають у своїх справах, краще грати щось просте і радісне”, — каже музикант. Особливо йому подобається, як реагують на його гру діти.
Павло мріє про кар’єру композитора, виступи із ансамблем, пише власні пісні і навіть співає. А ще він організовує різноманітні музичні проекти.
Так, 24 серпня біля костелу на проспекті Миру відбудеться концерт за його участю.
“Я зібрав музикантів для проекту “Слов’яни славлять Бога”. Ми виконуватимемо псалми (на музику Павла — прим. авт.) чотирма мовами: українською, білоруською, польською та російською”, - розповідає музикант.

Графіті робить сірі стіни яскравими
“Іноді якісь графіті чи написи на будинках — це більше вандалізм, ніж мистецтво. І такі твори викликають негативну реакцію оточуючих, - розповідає графітист Валентин Фурманюк. — Інша справа, якщо це підходяще місце: сіра бетонна стіна чи паркан, стара будівля”.
Хлопець малює графіті вже чотири роки, він бере участь у змаганнях та фестивалях, а також малює на будинках на замовлення. Одну з таких робіт — яскравий великий малюнок можна побачити на будівлі басейну ЗОШ №10, ще дві (приватний будинок, оздоблений пандами, і промисловий об’єкт) — у Вінниці. Він закінчив художню школу і малює не лише на стінах, а й на папері. Його графіті прикрашають стіни палацу творчості дітей та юнацтва (тут нещодавно відбувся черговий фестиваль вуличного мистецтва), приміщення Екстрім-парку, що на заводі “Нева”.
“Мене приваблює яскравість графіті, форми та кольори. Тут є політ для фантазії, одне і теж слово можна зобразити по-різному, — розповідає хмельничанин. — Кожен графітист, відштовхуючись від традиційних і базових елементів, виробляє свій власний стиль”.
Перш, ніж прикрасити стіну, Валентин виношує задум, робить ескізи на папері, обирає фарби... Однак на стіну малюнок одразу наноситься фарбою із балончика. Для того, щоб масштабний малюнок чи напис вийшов вдалим (а іноді його розмір може сягати кількох квадратних метрів), треба “набити” руку.
“В Києві, Одесі, Львові цей рух досить просунутий. У Кам’янці старі “депресивні” будинки, які розмальовували під час фестивалю “Республіка”, виглядають досить гарно. Хочеться, щоб і в Хмельницькому було побільше місць із гарними графіті”, - каже Валентин.
До речі, наприкінці серпня фестиваль із графіті буде проходити біля стадіону “Поділля”, де вуличні митці розписуватимуть сіру бетонну стіну.

Павло Наконечний: кондуктор, який читає Шекспіра…
Про диво-кондуктора, який співає романси, розказує вірші, а дівчатам, які особливо приглянулися, читає сонети Шекспіра, чула давно. А от побачити все це наяву довелося лише минулого тижня. Молодий хлопець у моднячому каптурику спритно роздавав талончики, не зводячи погляду з дівчини, яка йому сподобалася. «Які у Вас гарні очі», - звернувся до неї ще здалеку. Під зацікавленими поглядами інших пасажирів дівчина зашарілася, а коли хлопець почав читати їй вірша, знервований, зашарпаний, втомлений люд почав «відходити». Хто посміхався, хто почав і собі жартувати. Навіть насуплені пенсіонери ніби «ожили» і розмови про «зажирівших можновладців та Сталіна, якого на них не вистачає», плавно перетекли у компліменти веселому кондуктору та дівчині.
Як згодом виявилося під час нашого спілкування, 31-річний Павло Наконечний, працівник Хмельницького комунального підприємства «Електротранс» свідомо створює навколо себе позитив.
«Вийдеш на вулицю, і все так погано, і погода «нельотна», день нахнюплений, все навколо сіре.., а ще хтось тебе образив, - каже він, - так день і мине. А якщо - комусь сказав гарне слова, комусь усміхнувся, у відповідь отримаєш те ж саме».
Вірші, які Павло читає дівчатам, він пише сам. Їх у нього вже більше 120. А ще він обожнює Шекспіра, знає багато сонетів, але притримує їх для особливих випадків - якщо дівчина вже дуже сподобалася! А ще любить співати. Робить це професійно, через що йому часто радять змінити професію. «Сьогодні знову співав, - продовжує Павло. - Потім пенсіонери попросили заспівати «Землянку» (коли співав її на 9 Травня, люди, які пройшли війну, співали зі мною). А потім якась жіночка каже: «От якби ви заспівали українською». Та запросто! І заспівав «Ніч яка місячна». За це мені у капелюх кинули гривню».
Знайти спільну мову будь з ким йому не важко. Павло вчився на психолога, тому й знає, як і з ким розмовляти. Однак через хворобу змушений був змінити спеціальність. Але отримані знання часто стають у нагоді. Якось на Водохреща, коли випадково зачепив когось із пасажирів, його грубо послали. Павло ж у відповідь: «А я вітаю Вас з Водохрещенням, бажаю щастя, радості й любові». Людина розплилася в посмішці, а багато хто з пасажирів згадав, що сьогодні й справді свято.
Дівчини у веселого кондуктора поки що немає. «Може і є, - жартує він, - але вона про це ще не знає. На прикметі багато, але вони якісь несерйозні. Посміються на мої жарти і… виходять. Напевно, хочуть, щоб я не на тролейбусі розсікав, а на «Бентлі».

«Квітники, парки, сквери міста - ось де простір для фантазії»
Хто любить гуляти парками міста, той помітив, як останнім часом змінився їхній зовнішній вигляд. Яскраві клумби, дивовижної краси альпійські гірки та рокарії нині прикрашають кожен з них. Займаються цим (і не тільки цим) працівники дільниці з озеленення «Комунального підприємства по зеленому будівництву і благоустрою міста», начальником якої ось уже 20 років працює Надія Губицька.
Надія Євгеніївна все життя присвятила озелененню міста, оскільки працює у цій сфері вже 34 роки (до того трудилася в кооперативі «Мальви» та на «Радіозаводі», де також займалася озелененням території).
«Квітники, парки, сквери міста - ось де простір для фантазії, - каже Надія Євгеніївна. - Висаджуємо квіти, декоративні кущі, робимо хвойні насадження, створюємо сквери. Зараз у моду увійшли альпійські гірки - так звані альпінарії, що імітують гірський ландшафт і його рослинність. Роблять їх із каміння та різних видів рослин. Також популярні нині рокарії, або, як їх ще називають, кам’янисті сади. Викладається дрібний декоративний камінь, а на його тлі виростають квіти.
У цьому році ми засадили по дві альпійські гірки в парках Шевченка і Чекмана. Плануємо облаштувати їх і в парку Івана Франка. У сквері Шевченка зараз йде реконструкція, встановлюють новий фонтан, а ми до дня міста розіб’ємо квітник, реставруємо клумбу-вишиванку, висаджену з різних видів квітів. А рокарії, які у зв’язку з реконструкцією розібрали, зробимо ще кращими. До речі, днями у місті з’явився ще один - біля міської лікарні».
Як створювати усю цю красу, Надія Євгеніївна знає добре, оскільки свого часу закінчила Московський агрономічний технікум за спеціальністю майстер-декоратор. І нині, напевно, у Хмельницькому немає місця, де вона не створила би зеленого куточка.