Кровинка, від якої холоне кров

Ця історія вражає своєю дикістю – двадцятирічний юнак із благополучної та забезпеченої родини, любиме „дитя” матері та бабусі, на якого обидві мало не молилися, вбив їх заради квартири, яка за заповітом і так належала йому.
... А все так гарно починалося. Андрій ріс материним синком – це була настільки любима дитина, що бабуся, будучи в гостях, чи навіть коли її чимось пригощали, сама не їла, а складала внучкові, який уже давно закінчив школу. Мати ж гибіла на базарі, намагаючись заробити йому на навчання в інституті. А ще Андрюшик (вдома його називали тільки так) гарно танцював, і за танцювальний гурток також треба було платити. Тому грошей не вистачало, і бабуся пішла жити до них, а свою двокімнатну квартиру (яку заповіла внуку) здала, і всі гроші за неї також йшли на його навчання. Хлопець відповідав їм такою ж щирою любов’ю, і проблем з ним не виникало ніколи.
Аж доки в його житті не з’явилася Соня. Жінки одразу побачили, що дівчина йому не пара. До того ж, будучи з неблагополучної сім’ї, у свої 18 років вона вже мала дитину і ставилася до обох доволі зневажливо. А якось сказав матері, що буде жити в її квартирі (яка в рівних частинах належала обом) за гроші, отримані за здачу бабусиної. “А куди ж ми подінемося?” – запитала мати. “Дівайтесь, куди хочете”.
Під час однієї сварки, які відтоді стали постійними, Андрій вдарив матір. Жінка, до того спокійна і весела, замкнулася, часто плакала, була чимось стривожена. І нерідко повторювала: “Я його боюся. Він мене вб’є”.
Хлопець навіть не сказав рідним, що покинув університет, і продовжував тягнути з них гроші, запевняючи, що платить за навчання. Однак, з часом змирилися, і 74-літня бабуся навіть ходила білити стелю в квартирі, де жили молоді.
Проте віддавати їм квартиру мати відмовилася категорично: “Якби по-доброму, то я б її віддала, а так... він її отримає лише через мій труп”. Так і вийшло.

Андрюшик
Напевно, те, що він вкоїв одного вересневого дня, хлопець замислив уже давно. Коли мати була на роботі, він затіяв чергову сварку з бабусею. Після чого, “заспокоївшись”, запропонував подивитися на квартиру, яку він з Сонею нібито хотіли зняти. Коли жінка підійшла до вхідних дверей, підскочив ззаду і, накинувши на шию заздалегідь приготовлений шкіряний пасок, затягнув його на шиї бабусі... Коли жертва затихла, перетягнув труп у кімнату, посадив у кутку і закидав речами.
Розправитися з мамою було набагато складніше – жінка була доволі високою і міцною. Убити її самотужки він би не зміг, тому, за порадою Соні, яка під час вбивства знаходилася в квартирі і знала, що відбувається, викликав її знайомого – шістнадцятирічного Дмитра, якого дівчина охарактеризувала як “безкришного”.
Коли хлопець зайшов до квартири, Андрій показав йому вбиту бабусю і запропонував убити маму, пообіцявши за це тисячу доларів. Малий погодився. Розподілили ролі: Дмитро мав сокирою вдарити жінку по голові, а Андрій – додушити.
Щойно жінка зайшла у квартиру, Дмитро тричі з усієї сили вдарив її сокирою по голові. Але жінка не померла, вона лише впала і почала кричати. Тоді Андрюшик накинув матері на шию ремінь і стиснув, тримаючи, доки вона не перестала дихати.
Коли взялися замотувати тіла, виявилося, що труп матері не поміщався в килимі, тож любий синочок вкупі з помічником відрубали їй ноги на рівні колін. Потім, замотавши голову у ганчірки та натягнувши на неї целофановий пакет (кров з розрубаної голови, заливши геть усю підлогу, не переставала текти), замотали в килими, обв’язали мотузками і, просидівши з двома трупами до ранку, викликали вантажне таксі. Вбитих, разом з кріслом, взятим про людське око, повезли в село до Сониної матері, і закопали прямо на городі біля смітника, причому, неглибоко. Жінці про це не сказали. Але був вересень, і коли минуло два тижні, з городу пішов сильний запах. Мати дівчини, розгубившись, викликала чоловіка, з яким давно не жила... І Соні довелося розповісти все.
Чоловік відкопав трупи. „Вони лежали один на одному, і з них вже текло. Мені стало моторошно, тому я попросив жінок піти до лісу разом зі мною”. По ріллі, на сусідському візку, завезли тіло Андрієвої матері до лісу і там закопали. Там же зрозуміли, що ще одну ходку за цю ніч зробити не зможуть. Тому з тілом бабусі зробили простіше: закопали в полі за городами.
... І пішло веселе життя. Через тиждень після зникнення жінок сусіди чули гучну музику, веселі голоси з квартири – гості гуляли мало не кожного дня. Хоча раніше Андрій такого собі не дозволяв.
Не кинувся він про людське око шукати загадково зниклих маму і бабусю, не повідомив у міліцію, і лише через тиждень, під тиском сусідів та материних колег, написав заяву.
А Дмитро через місяць після вбивства потрапив до психіатричної лікарні - розчленування не для слабких, і ночами він бачив трупи убитих жінок.

Розслідування
Справа зависла на 5 років. Аж доки за неї не взявся Петро Панич, легендарний слідчий Хмельницької міської прокуратури, який уже 6 років, як відійшов від справ і працює юристом. “Ми з колегами вирішили ще раз “тряхнути стариною” і розкрити цей злочин. Специфіка справи полягала в тому, що всі знали, хто вбив, – каже Петро Олексійович. – Сусіди, знайомі, всі стверджували в один голос: “Це робота сина”. А як було довести?
Те, що він не дуже переймався зникненням матері, хлопець пояснював тим, що вона нібито поїхала до родичів. Хоча усі знали, що ніяких родичів у них не було.
... Читаючи справу, я виявив, що в ніч після вбивства до них приїжджала вантажна машина, в яку, за свідченнями сусідів, завантажували килими і крісло. Перевіряючи телефонні дзвінки, ми з’ясували, що тієї ночі з квартири загиблої телефонували тричі. І дзвонили саме до людей, які мали вантажні авто. Знайшли ми і водія, котрий тієї ночі їздив з убивцями. Він розповів, що вантажили, куди їздили.
Вбивця, коли зрозумів, що кільце навколо нього стискається, зник. Півтора місяця його не могли зловити. Ми здогадувалися, хто його переховує, викликали цих людей, проводили бесіди. Думали, якщо скажемо, що ця людина підозрюється у скоєнні страшного вбивства, нам допоможуть. На жаль, цього не сталося. І ми самі його вирахували і затримали”.
Допит розпочали з його дружини, і зіграли на тому, що вона вирішила рятувати себе. Жінка розповіла багато, адже вбивства сталися в її присутності (сама вона участі у злочині не брала). І зізналася, що вбили заради квартири.
... Вона навіть стала на бік чоловіка, і, як і він, стверджувала, що вбив друг, бо бачила, як той тримав сокирку в руках. “Так, він вдарив, – каже Петро Олексійович, – але то було не смертельне ушкодження. Вбив син – мати намагалася підвестися, а він накинув їй на шию удавку...
Розповіла, де закопали Андрієву маму. Ми потім їздили туди машиною - це дуже далеко.
Бабусю закопали ближче – в полі, за городами. На жаль, цей труп ми так і не знайшли, оскільки вказана вбивцями територія була завеликою, а щоб шукати, у нас не було ні техніки, ні пального. Крім того, роботи проводилися навесні, коли почав танути сніг, і вирита яма миттєво наповнювалася водою”.
Хмельницький апеляційний суд призначив Андрію К. покарання у вигляді довічного ув’язнення. Дмитра Ж. поміщено в психіатричну лікарню з суворим режимом утримання.
Верховний суд залишив вирок без змін.

P.S. Усі імена учасників трагедії, окрім імені вбивці, з етичних причин змінені.