ye-logo.v1.2
23 Вересня, 2019

Ще не втрачена «Надія» Тетяни Воронцової,

Лариса ШАНДОВСЬКА Суспільство 1187

або Як деякі посадовці дбають про долю дітей, що опинились без опіки батьків

Скільки надій у не такому вже далекому 2004 році покладала молода ентузі- астка Тетяна Воронцова, коли взялася за зведення на руїнах помешкання для безпритульних дітей. Десятки акцій, кон- цертів, збір коштів дали змогу за короткий термін за допомогою більш ніж 10 тисяч хмельничан, звести справжню мрію – шикарний триповерховий будинок площею майже в 700 квадратних метрів.
Зараз в будинку мешкає всього дев’ятеро дітей. Та й ті – незрозуміло, на яких правах...
«Це мав бути Центр соціальної опіки та адаптації «Дитяча надія». Комісії, які  приймали будинок в експлуатацію, в один голос відзначали, що це зразковий заклад, в якому витримані всі норми. У нас справді все на сучасному рівні – навіть підлога з підігрівом, а тепло в приміщенні вмикається комп’ютером», – розповідає Тетяна Воронцова.
Проте в обласному управлінні у справах сім’ї, дітей та молоді нам порадили створити дитячий будинок сімейного типу – «матимете менше проблем».
Але  коли пані Тетяна здала документи на створення дитячого будинку, після перевірки комісії від міської служби у справах дітей отримала листа від заступника міського голови Віктора Байдича Його готувала міська служба у справах дітей, і в якому йшлося про те, що умови проживання в будинку  небезпечні для дітей: «Рішення про створення дитячого будинку сімейного типу може бути прийняте органом опіки та піклування при умові забезпечення Вами належних та безпечних умов для проживання вихованців».
«На наші запитання конкретизувати, в чому ж небезпека, ми отримували відповіді від міської служби у справах дітей, мовляв, у нас немає гойдалки, паркану, декількох люстр, не такі сходи...
Коли ж я пообіцяла усунути недоліки, отримала відповідь, що коштів на це немає. Хоча в постанові Кабінету Міністрів № 866 зазначено, що фінансують дитячі будинки сімейного типу із державного бюджету.
…Потім мені порадили відмовитися і від створення дитячого будинку, пояснюючи, що це дасть мені можливість взяти дітей під опіку. Відмовилася, але теж нічого не вийшло, бо тільки дві наші підопічні є мешканками Хмельницького, всі інші діти – з районів. Хоча, як мені пояснили в обласній службі, в цьому випадку має значення місце проживання опікуна, а не дітей». Але тепер я вже зовсім безправна, на всі мої листи відповідь одна: «Ви ж написали відмову».
Начальник міської служби у справах дітей Галина Бойко сказала, що має бути рішення виконавчого комітету про створення такого будинку за умови, що будуть виконані всі вимоги для такої установи.
«У нас є достатньо дітей, яких можна було б улаштувати, і ми не заперечуємо, щоб їх взяли під опіку, – каже Галина Миколаївна. – Наша служба йде назустріч, і ми готові дати на виховання дітей, але потрібно, щоб вони були мешканцями Хмельницького, які перебувають на первинному обліку у службі у справах дітей».
Заступник міського голови Віктор Байдич пояснив, що для відкриття дитячого будинку сімейного типу існують певні правила, які в даному випадку порушені. «У цьому приміщенні має бути лише будинок сімейного типу, – каже Віктор Григорович, – однак у ньому співіснують фонд «Милосердя», очолюваний Тетяною Воронцовою, дитячий притулок і будинок сімейного типу. А це суперечить положенню про такі установи (а саме – дитячі будинки сімейного типу), оскільки потрібно забезпечити дітям нормальні умови проживання та відгородити їх від впливу однолітків, які перебуватимуть тут же у притулку».
Директор обласного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді Іван Федоров вважає усі ці вимоги знущанням над Тетяною Воронцовою. «Над нею просто збиткується служба у справах дітей виконкому Хмельницької міської ради, – каже Іван Іванович, – цим самим  підставляючи заступника міського голови Віктора Байдича. Людина на порожньому місці звела такий будинок, заклала власні кошти... А їй кажуть, що той будинок – тюрма, і його треба упорядку- вати. А в підвалах і каналізаціях їм було жити затишніше і безпечніше?
Тому вважаю, що через некомпетентні та упереджені дії міської служби дітей, яка нахабно ігнорує Указ Президента щодо попередження раннього соціального сирітства, закони України, постанови Кабіне- ту Міністрів, Центр не може працювати на повну силу. Я розумію, що службі вигідніше, щоби діти були в будинку дитини чи інтернатському закладі.
Я зібрав пакет документів, якими можу підтвердити кожне своє слово, і маю бажання дати інтерв’ю кореспонденту вашої газети». 

З горищ та смітників…

Цих десять знедолених дітей Тетяна Воронцова взяла до свого Центру на Новий рік, якраз тоді проходила Різдвяна акція «Прийміть дитину на Різдво у  родину».
Більше не змогла, – через брак коштів. Адже в неї навіть немає можливості взяти на роботу вихователя, тому живе тут з дітьми цілодобово, займається з ними, разом готують їсти. Так що директор вона – лише на громадських засадах. При цьому, вже не один місяць не отримуючи ні копійки, – все, що мала б отримати, йде на продукти та шкільне приладдя.
Точніше, майже все – на продукти. Адже діти, якими опікується Тетяна, у рідному домі не знали ні смаку м’яса, ні цукерок, ні фруктів, на які мама Таня грошей не шкодує, і діти щодня їдять кавуни, яблука, виноград...
...Чотирнадцятирічна Аня, яка, живучи з батьками, збирала пляшки, аби купити шматок хліба, вважає, що вдома їй було «нормально». «Мама пила, батько був важкохворий, ледь ходив, – каже дівчинка. – Потім мама продала квартиру, а я потрапила до інтернату. Лише недавно я дізналася, що мама сама написала заяву, аби мене забрали. В інтернаті старші ображали, а зовсім малих навіть били. Але там все одно було краще, ніж удома».
Чотирнадцятирічний Діма після того, як мама, яку турбувало лише те, коли і за що випити, вигнала його з дому, рік жив на горищі. Дружина старшого брата не захотіла взяти хлопчика до себе. Тому брат допомагав йому тим, що годував, а невістчина мама давала теплий одяг. Молодша сестра, яка навчалася в Корчу- нецькій школі-інтернаті, якось, приїхавши додому, «вкрала» для Дмитрика ковдру. В неї він і загортався, ночуючи на горищі у щілині між блоками.
Мамі це набридло, і вона відвела його в інтернат. Звідти Діма втікав більше 10 разів, пішки долаючи відстань у 125 кілометрів! Правда, двічі хлопчику  пощас- тило, і добрі люди підбирали його й підвозили на машині. А вночі йшов сам.
...У Хмельницькому нам кажуть: «Не- має в нас дітей». А з районів просять – візьміть! А куди я їх візьму?
Влада неодноразово обіцяла нам кошти – на всіх акціях говорили про це. А коли дійшло до справи, почули: «Не можемо дати».
Обласна рада виділила нам кошти, але до нас вони так і не дійшли...
За словами начальника бюджетного управління Головного фінансового управлін- ня облдержадміністрації Ярослави Дмитришин, у 2008 році з обласного бюджету було виділено кошти в сумі 547 тисяч гривень на створення бюджетного дитячого будинку на базі благодійного фонду «Милосердя», яким керує Тетяна Воронцова. «Проте, вони так і не були використані, – каже Ярослава Ярославівна, – бо такий дитячий будинок створений не був. Ми маємо право виділяти кошти на прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу, дитячий же центр «Надія» є громадською організацією. А виділяти кошти таким організаціям ми не маємо права,  оскільки бюджетним кодексом такі видатки в обласному бюджеті не передбачені.  
Нещодавно без попередження до Тетяни Воронцової прийшли перевіряючі: з міської служби у справах дітей та дитячої міліції. «Сказали, що прийшли на перевірку, – каже пані Тетяна, – хоча документа направлення на перевірку в них не було. Натомість перевіряючі вимагали надати їм  інформацію, починаючи від документів на дітей (які я показала), закінчуючи перевіркою особистих речей. Цікавило їх навіть те, де я беру гроші... Потім  непрошені гості захотіли допитати дітей. На той час вдома було лише двоє  дітей: Катя Шевела та Діма Глобін. Коли в грубій формі Каті сказали, що зараз будуть її допитувати в окремій кімнаті, дівчинка почала плакати, і я не дозволила її нікуди вести, сказавши, що їхня перевірка незаконна і попросивши їх піти геть. Натомість мені пообіцяли прислати до нас прокуратуру.
Катя пережила емоційний стрес, а через сильний головний біль дитина навіть не змогла піти до школи. Як мені захистити дітей? Досить того, що мені відмо- вили в допомозі, а тепер ще й не дають нормально жити.
Але назад я вже не відступлю і буду рухатися без них – якщо люди так нам допомогли, то і надалі, впевнена, не залишаться байдужими і підтримають нас.
Наша адреса: м. Хмельницький, пров. Дубівський, 18. Тел. 70-54-18, моб.: 8 (093) 3-239-240. Дякую також всім нашим партнерам, добрим та щирим людям, які не залишають нас!»

P.S. Будинок функціонує, в ньому тимчасово живуть діти. Всього у 2009 році була надана допомога 16 дітям.
Потрібна лише підтримка небайдужих людей: фінансово, продуктами. Директор Центру Тетяна Воронцова буде вдячна волонтерам - студентам, пенсіонерам, усім, хто знайде можливість приділити знедоленим дітям по кілька годин на день.

Читайте новини на нашому Телеграмі

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Останні оголошення
  Так  Ні, дякую