ye-logo.v1.2

Місце останнього спочинку насправді дуже спокійне… хоча не позбавлене містики

Суспільство 5034
www.zazzle.co.uk
Фото: www.zazzle.co.uk

Кладовище, могили, хрести... Від одних цих слів у звичайної людини мороз йде по шкірі, а волосся стає сторч.

 Адже відомо, що на кладовищах таке трапляється! Та й зустрічаються привиди найчастіше саме там. Тим паче, на Хеллоуін.
Вважається, що зазвичай вони ставляться до живих вороже, і можуть налякати, заманити, наслати страшні хвороби та неприємності. Побачити привида може не кожен, і зустріч з ним є поганою ознакою не тільки для того, хто з ним зустрівся, але й для всіх його рідних.
Розмовляти з примарами не можна, як і дивитися на них і повертатися до них спиною. Найкраще, радять старі люди, перехреститися, вимовити молитву, зробити вигляд, що ви нічого не бачите, і йти далі.
Добре, якщо у вас є з собою свята вода або хрестик. Якщо ж немає, можна вивернути весь одяг навиворіт або надіти шапку задом наперед. Якщо і з цим виникнуть проблеми (привид же не буде чекати, доки ви знімете з себе все, а потім знову вдягнетесь), знаючі люди радять вдарити його навідліг правою рукою.

Насправді, за словами заступника начальника СКП «Хмельницька міська ритуальна служба» Володимира Душі, він та його колеги ніяких страхіть на кладовищі не спостерігали.
«Я працюю тут з 1983 року, - каже Володимир Вацлавович. - І за ці 30 років ні я сам, ні хтось з працівників ніколи нікого не чув і не бачив. Ще коли був робочим, то іноді доводилося працювати до опівночі, при фарах, бо світла не було. І нічого, тихо спокійно. Світіння над свіжими могилами, про яке розповідають в народі, теж жодного разу не бачив. Навіть якщо вночі проїжджати поряд з кладовищем, а там близько 70 тисяч поховань, нічого ніколи не світилося».
Однак серед працівників комунального підприємства є свої легенди і байки, які вони переповідають знайомим та кожному новому працівнику, але до привидів і ходячих мерців ці оповіді ніякого відношення не мають.

Про зайців з людськими очима та «розумні» дерева
Роки чотири тому на кладовищі, що на Шаровечці, землекопи примітили, що на одній із могил сидить заєць. Причому, на одній і тій самій.
«У нас є кілька мисливців, тож мене здивувало, як так, що ніхто не надумав вполювати того зайця, - розповідає Володимир Вацлавович. - Запитую майстра, теж мисливця: «Чого не стріляв?». «А ти піди сам у 44 сектор, подивися на нього, - каже він. - Вухань весь час там сидить». Приїхав, дістав гвинтівку, підійшов до зайця метрів на 20. Подивився на нього, поклав зброю назад і поїхав.
Не повірите, у нього такий погляд! Просто людський. Такий добрий і … дуже сумний. Скільки живу, нічого подібного не бачив!
На літо заєць зник, а на наступну зиму знову з’явився. Причому, на тій самій могилі, на якій сидів рік тому. Ми потім дивилися, там була жінка похована.
На третю зиму ми його виглядали, але заєць так і не прийшов. Напевно, до нього добралися інші мисливці».
Про зайця з добрими людськими очима можна довго розмірковувати, але як пояснити дивну поведінку дерев, що ростуть на цвинтарі?
«Скільки на моїй пам’яті було буревіїв, скільки дерев під час них валило з корінням!, - продовжує Володимир Душа. - Бувало, після такої ночі йдеш на роботу і гадаєш, скільки пам’ятників потрощило. А те дерево так ляже між могилами, що не те, що пам’ятника, жодного хреста не зачепить. Було й дерева самі падали. Уявіть, тридцятиметрове дерево впаде посеред сектора, а там 40 пам’ятників! Але так вкладеться поміж ними, що жодного не зачепить.
Були й аварійні, які потрібно було прибрати. Якось взялися різати, то ми тоді вісім пам’ятників завалили!».

Прийшли вночі з гостей, а під порогом - домовина з покійником
Не один рік хмельничани з подивом спостерігали за родиною, яка мешкала на кладовищі, що по Кам’янецькій. Мало того, що там жили молоді люди, часто на цвинтарі можна було побачити дитину, яка гралася посеред могил та хрестів.
Але якось родина зникла, хатинка на кладовищі спорожніла, а містом поповзли чутки, що вночі, коли батьки пішли у гості, з-під підлоги будиночку виповзла величезна жаба і затягла дитину під землю. До речі, подейкували, про цю жабу хлопчик не раз розповідав батькам, які пропускали його слова повз вуха.
А насправді все було так. «Сторож кладовища, що на Кам’янецькій, не мав де жити, і ми поселили його в хатинці, що стояла на цвинтарі, - згадує Володимир Вацлавович. - Він був одружений, мав сина. Вперше, коли хлопчика у школі запитали, де він живе і той відповів: «На кладовищі», у вчителів був шок.
Якось сторож із дружиною та сином пішли у гості, а коли вночі повернулися, під хатою у них стояла труна з покійником. Викликали нас, приїхала міліція, прокуратура, і ми всю ніч шукали, чий то покійник.
Лише на ранок виявилося, що у мешканки з Кам’янця-Подільського помер син. Жінка привезла його у труні в Хмельницький, але вже було пізно, і де його подіти - не знала. Тож привезла на цвинтар і поставила сторожу під хату.
Після того родина з кладовища з’їхала».
І наостанок. На Шаровецькому цвинтарі є криниця, з якої ще з 1985 року працівники служби п’ють воду. І ніхто не отруївся, ніхто не захворів. До речі, за їхніми словами, у цієї води дуже гарний смак.

 

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Новини Хмельниччини
Останні оголошення
  Так  Ні, дякую