ye-logo.v1.2
16 Лютого, 2019

У всякого є своя тарілка. Вона годує й… виховує

Віра ШПИЛЬОВА Суспільство 989

Вважає унікальний бібліотекар Микола Сопронюк із Старокостянтинівщини

Там, де вимирає ціла місцевість, годі шукати живого інтелігента. Мимоволі погодишся з цією сентенцією. Адже людям перш за все треба їсти, одягнутися, дітей годувати. То про які культурні потреби, книжки вони мають пектися?! Та й у споживчому кошику, щороку «врученому» малим українцям Кабміном, небагато місця для засобів духовного зростання. Там навіть на хліб-молоко-панчохи норми ой які скромні. І все ж, у вимираючому селі лишилася українська еліта. Так, у неї порепані від роботи руки, вона «озброєна» вилами, щоб кидати гній на город, аби себе прогодувати, вона далека від Інтернету, не має за що регулярно купувати книжкові новинки… Про одного представника сільської інтелігенції – Миколу Сопронюка з Новоселиці Старокостянтинівського району – розповімо сьогодні читачам нашої газети.

Книгар від Бога
Миколі не було ще й 17-ти, як він прийняв бібліотеку в Новоселиці. Щойно здобув диплом тракториста в місцевому ПТУ-41. За характером був би добросовісним трудівником на всякому місці. На щастя для Новоселиці та бібліотеки, саме Микола опинився на цій низькооплачуваній посаді. Як настали скрутні часи (та коли їх не було для сільської культури за останні десятиліття?!), завдяки настирливому молодому чоловіку книгозбірня вижила. А двічі підпадала під закриття...
Микола дійшов до Києва не заради себе. 300 гривень платні заробив би й на городі. Ці 300 він спрямував на «дотацію» своїй книгозбірні. Витрати на утримання сільської читальні були такі мізерні, що закриття не зробило б жодної помітної економії в бюджеті району чи держави. Приміщення роками не опалювалося, на ремонт та канцтовари кошти не виділялися. Навіть на святая святих – придбання нових книг давали копійки. На рік можна було купити 15 видань, а з періодики – найдешевшу районку. Тоді як в радянські часи надходило 600-700 книг, а періодичних видань – 30-35 назв. Розумів бібліотекар: повісять замок на джерелі культури площею усього в 34 метри квадратні – і, прощай, село. Як у воду дивився. Бібліотек стало менше вдвічі, а злиднів не зменшилося по селах. Село, до того ж, спивається, не маючи жодного просвітку. А поки є бібліотека – діти гуртом забіжать, зайде хтось із пенсіонерів, завітають учні аграрного ліцею, колишнього Миколиного ПТУ. Усім є діло до бібліотекаря, бо він теж живе джерело знань: чого нема в книгозбірні, віднайде, добуде, вичитає, розповість. І це при тому, що Інтернетом тут ще й не пахло. Став відмінним фахівцем, бібліотекарем-бібліографом, закінчивши з відзнакою Кам’янець-Подільське училище культури. Учився заочно, бо на його руках хвора мама, ось уже двадцять років прикута до ліжка…
- З яким бажанням учні беруть участь у різних масових заходах! Проводжу з ними заняття з навчання гарних манер, літературні подорожі у світ народних казок, конкурси на кращий малюнок, уроки краєзнавства. Разом із колегами з ліцею ввели традицію на гуморини, вечори поезії, свята осінніх квітів. У бібліотеці ми облаштували і музей, і виставки. Я люблю книгу, і які б проблеми не існували, розумію, що треба нести її до людей. Так і роблю. «Так, я книгар. Не лікар, не аптекар. Не інженер, не вчитель, не банкір... Я – більше: я Книгар! Бібліотекар! Потрібен я всьому наперекір»,- сказав поет Петро Гоць.
Коли знову повели мову про «економію» на бібліотеках, Микола вже мав досвід боротьби, був депутатом сільської ради, автором кількох книг, – стояти на своєму було легше. І все ж, довелося погодитися на «ущільнення» тепер Микола бібліотекар і в Новоселиці, і в Морозівці, по графіку.

Перший письменник на селі
Горе тій державі, в якій книга та бібліотека стають розкішшю. Якби не Микола, багато земляків так ніколи б і не дізналися, що в українського народу є свої дзвонарі – Марія Матіос, Юрій Андрухович, Оксана Забужко… Не все втрачено! Але не до всякої Новоселиці доїдуть такі імениті, щоб покласти на папір і її історію, звичаї, вражаючі повісті людських доль. І Микола сам брався за перо. Привернути увагу громади до трагедії вимираючого села. У районній, обласній газеті став постійним автором. Далі зібрав жменю оповідань і подався до видавництва Алли Цюпак у Хмельницький. Першу книжечку назвав «Доля», бо під її обкладинкою вмістилося десяток нехитрих, невигаданих доль односельчан. Другу ластівку з повістю «Дорога до істини» випустив того ж таки року. Почав писати й для малих новосельців.

І слово, і діло
«Їж, синку, кашу, будеш, як тато, гарним косарем», -так казали дітям наші прадіди. У них їжа мала цілком інше призначення, ніж нині. Тоді ніхто й гадки не мав, щоб їсти аби лиш втішати черево. Праця та її дивовижні плоди були головним сенсом існування роду людського. «Цей Микола якийсь не нинішній», – кажуть йому часом услід. – Мало йому бібліотеки, ще й біля городу горбатиться». Начитавшись журналу «Дім, сад, город», Сопронюк почав експериментувати на землі. Навиписував сучасних сортів картоплі, помідорів, ретельно дотримувався технології, вів щоденник догляду за рослинами, щоб зробити й власні висновки. Раніше заздрив тим, хто зумів виплекати на своїй ділянці по 100 сортів картоплі, 400 – томатів, 500 – тюльпанів. А тепер і у нього є, хай менше, але власне багатство. Щось продасть, а більше пригощає односельців. Хоче, щоб вони зрозуміли: золота земля у нас, як гарно до неї ставишся – обдарує сторицею. У Миколи навіть кавуни ростуть до п’яти кілограмів, а його край – то вже Волинь, не Херсонщина. Поради з власного досвіду Микола знов-таки впорядкував у книжечку, додав світлини з рослинами, якими він гордиться. І тут – у «яблучко»! Дуже потрібну річ подарував селу. Хоч літератури подібної випускають тепер немало, та важлива та, де враховується особливість місцевості. Стала й бібліотека консультпунктом, швидкою агрономічною допомогою.
На свою тарілку, як народ назвав землю, Микола Сопронюк кладе і невтомну працю, і задушевне слово. Харч матеріальний, здобутий чесною працею, і поживу духовну. Бо хіба не в цьому смисл людського буття на землі?!

Коментарі:

Популярні новини

Останні оголошення

Останні фото та відео

Робота для вас