Незалежності потрібне … сонце

Фото: усуруса

Кам’янчанин монтував сонячні батареї у першому британському «екологічному місті».

Гість із недавнього минулого
На міжнародній науковій конференції «Енергоефективність бюджетних будівель і світовий досвід для України», що відбувалася минулої весни в Кам’янці-
Подільському, в групі іноземців Володимира Грицанчука спочатку ніхто із земляків не пізнав. Ще в 90-х він був депутатом міськради першого скликання, далі заснував приватне підприємство «Володимир», а потім надовго зник із міста…
- Час тоді був складний, – розповідає він. – То там, то тут пострілював рекет, підприємців трясли, відбираючи останні гроші, майно непокірних злітало в повітря, ставало попелом. Я вирішив залишити Україну. Віза була в Мексику, та вже за короткий час опинився в Лондоні. Я, український енергетик із чималим стажем, який до своєї професійної діяльності завше ставився, не перебільшую, з обожненням, у туманному Альбіоні знайшов себе в рідній галузі. Тут здобув і освіту, і практику з обладнання мереж для так званого «екологічного житла», яке і довелося споруджувати на північному заході від столиці в місті Уотфорді. Часто зуст-річав наших – працювали на полуниці, салаті. Декого переманив до себе. Наші люди здібні. Але чомусь тільки для чужинців. А для себе?!
Із публікацій у британській пресі
«Так звані «зелені будинки» будуть виділяти в атмосферу мінімальну кількість шкідливих речовин. Кожен із них обладнаний сонячними батареями, а всі туалети будуть використовувати дощову воду. «Екобудинки» будуть виставлені на ринок нерухомості до 2010 року. Будівництво «екоміст» почалося завдяки ініціативі уряду. Прем’єр-міністр Гордон Браун оголосив про плани звести п’ять таких міст, однак через активні відгуки людей було вирішено збільшити їх кількість до десяти».
Володимир Грицанчук віялом висипає на стіл жмут фотокарток. «Ось тут я монтую «сонячне» опалення, тут, бачите, вітряки, а це насоси, що беруть енергію землі, аби обігріти дім». Сьогодні він повернувся додому. Перш за все, через сімейні обставини. Але спрацювали й запрошення від людей на посадах, з якими був добре знайомий ще з минулих років. «В Україні багато що змінилося», – говорили йому, заохочуючи.
Усі бояться ціни на газ
Знову занурившись у життя рідної землі, Грицанчук, однак збагнув: змінилося не так багато. Особливо відчув він це під час недавніх газових воєн із Росією. Усі – від перших осіб держави до найменшого споживача бояться ціни на газ, бідкаються, чи не зросте вона непомірно?! Для того, щоб позбутися загальнонаціонального страху, зроблено дуже мало. «В інших державах є державні програми для розвитку енергетики, залежної лише від сонця чи вітру, – каже пан Володимир. – А у нас серед тих, хто складає державні програми з енергозбе-реження, часом трапляються люди, які не можуть відрізнити кілограм від кіловата». Його дивує деяка ворожість корисним новаціям. Он чув, чоловік у Запоріжжі поставив на власне авто сонячну батарею, так у ДАІ не хочуть реєструвати такий автомобіль. «Не положено» – пояснюють.
У страху справді великі очі. Але чому ці очі не бачать, що в наших дитсадках досі стоять морально застарілі електроплити з дуже низьким коефіцієнтом корисної дії? На смаження якихось 25 котлет щодня на цих «електропательнях» доводиться витрачати 25 кіловат електроенергії. А світло, яке горить в садочках цілодобово?! А тепло, яке «вивітрюється» через погано ізольований дах?! Скільки б пластикових вікон та дверей не поставили ви на таке приміщення – у ньому буде холодно. То ж хіба з цього слід починати заходи з енергозбереження?!
Коли Грицанчук поділився своїми думками з Григорієм Вальковським, той спочатку подумав: чи не повернувся Володимир із Лондону хворим. Сам технар, але твердо знав: котлів із коефіцієнтом корисної дії 107 відсотків у природі бути не може. Бо ж це все одно, що перпетум мобіле – вічний двигун. Виявилося, є. Навіть на 113. Тепер їх уже продають і в Україні. І пробують виробляти на вітчизняних підприємствах. Але чому держава мляво підтримує такі виробництва? Чому вони животіють замість процвітати? Такі технології роблять нас незалежними від чужого газу. То кому вигідно тримати українців у страхові?!
Від холодної Англії до гарячої Італії
Наші люди, виявляється, великі консерватори. Невже значно більші за британців? Ще й понині деякі села посилають ходаків у райадміністрації з проханням продовжити газифікацію сіл, на що уже збирали із двору по 200-300 гривень. А проект роками не йде, хоч плач. Замість перебудуватися та подумати про інші джерела енергії, дехто зациклився на тому, що буде, як рак свисне. Тим часом обласна влада вже веде активну роботу щодо переходу на електроопалення. У багатьох бюджетних закладах його успішно запроваджено, що дало змогу суттєво економити. Якщо навантаження на трансформаторний парк області, за даними ВАТ «Хмельницькобленерго» сьогодні складає лише 50 відсотків, то за електроопаленням – неабияке майбутнє. Щоправда, перш за все там, де вже є потужні мережі. Що ж робити там, де їх нема? Чекати, як колись чекали газу? Грицанчук та його колеги пропонує землякам досвід британців. І впевнений, що ті, кого він переконає, вже за короткий час йому дякуватимуть.
Розрахунок
У 2008 році бюджетні організації Кам’я-нця-Подільського спожили близько 17000 тисяч гігокалорій тепла при ціні 630 гривень за одну, що склало 11 мільйонів гривень. 2,2 мільйона гривень втрачається при транспортуванні тепла від котельні до об’єкта. Якщо на об’єкті (дитячий садок) встановити індивідуальне опалення, вартість таких робіт складе 400 тисяч гривень. Лише за кошти, зекономлені при уникненні згаданих втрат, можна обладнати таким опаленням чотири-п’ять об’єктів бюджетної сфери. Строк окупності автономного опалення – 2,5 -3 роки».
Зацікавилися технологіями, які привіз із Англії Володимир Грицанчук, уже й в області. Він запрошений до участі у розробці програм у цьому напрямі. У Кам’янці-Подільському поки що новітній котел встановлено лише на одному об’єкті – у філії відомої фірми «НІБУЛОН», де знають ціну всьому передовому. Звісно, це обладнання ще досить дороге. Але зате воно дає повну свободу від джерел, за які слід платити, причому, ніколи немає гарантії, що ціну на традиційні енергоносії – електрику, тверде паливо – не згвинтять. На енергію сонця та вітру ще ніхто не встановив тариф.
Віра ШПИЛЬОВА.

Підтримай сайт