ye-logo.v1.2
25 Листопада, 2020

Сторгувався

Суспільство 1369
Фото: usiter.com

Ще від учора Оксана не розмовляла зі своїм Василем.

 Образа й досі пекла душу. Вилаяв її задурно, обізвав такими словами, що й не чула зроду. А за що? Соромно й казати. Вона, бачте, поїхала на базар і витратила більше, ніж розраховувала. А що вдієш, коли ціни перед Великоднем так скажено підскочили вгору?!
Замолоду не був таким, а чим більше літ за плечима, тим скупішим стає. Не купила йому всього замовленого! Треба було більше грошей дати, то на все вистачило б. А то дає - і з рук не пускає, усе рахує, прикидає, шо по чому та скільки коштує. Он Гальчин Микола нічого тій не шкодує, тож вона найліпше з-поміж усіх жінок одягнута і купити може собі дозволити багато чого...
Ні, Оксана не заздрить! Василь теж має свої гарні якості. Недарма ж заміж за нього вийшла. Діток троє виростили, онуків мають. Але такого, як учора, вона не чекала. Тому й гірко. Тому й запанувала в домі холодна зима...
Сьогодні встали раніше звичного. На плиті кипіли великі чани води, а двором походжав Василь, готуючи необхідне приладдя. З хвилини на хвилину прийде кум Петро різати кабана. Свіжина!.. У Василя мало слина не потекла від однієї лише згадки про копчене сало та запашну ковбаску на великодньому столі. Хоча. Оксана може й не приготувати. Он яка сердита з учорашнього дня ходить. Не варто було так кричати. Гроші були, є й будуть, а такої жінки більше ніде немає. Усе в ній до ладу - вродлива, весела, хазяйновита, мудра (всього й не перерахувати). Одна прикрість не вміє економити. Тому й виходить сварка. Але так ще не було, щоб не говорили. Та мине трохи часу, Оксана посердиться-посердиться та й перестане. Так собі міркував Василь. І помилявся...
Наближались Великодні свята, а подружнє життя не вияснювалось. І найгірше - ковбаси так і не пеклись. Геть не годиться таке діло! Треба щось робити. Думав-думав і вирішив...
Коли поїдемо поросят купувати? - спитав у Оксани.
їдь, коли хочеш. У мене роботи багато. - буркнула й вийшла з хати.
Так - то й так. Завтра - Вербна неділя. Хай жінка йде собі до церкви, а вони з кумом поїдуть на базар. Перед Пасхою завжди поросята дешевші, можна вдало сторгуватись. А привезе додому гарненьких пацят. то. гляди, й Оксанка подобрішає.
Рано-вранці, тільки-но зажеврів схід сонця, а вони з кумом уже торохтіли старим «Москвичем» до райцентру... Приїхали. Ринок аж гудів. Люд вирував, хвилювався, торгувався й прицінювався. На господарському дворі «товар» несамовито галасував, а між рядами годі було проштовхнутись. Василь хазяйновито походжав, прискіпливо оглядаючи рожевих кругленьких поросят. Нарешті, зупинився біля опасистої, чорноокої і смаглявої, як циганка, молодиці, котра саме гримала на свого дрібненького й непоказного чоловіка, що аж голову в плечі втягнув під її натиском.
По чім. хазяйко, ваш товар? - повів оком по мішках та ящиках Василь.
Вони в мене чималенькі. Тому одне - п'ятсот, а пара тисяча.
Торгувались, сперечались, нарешті, господиня зізналась, що не має часу довго тут стояти й хоче швидко спродатись, і одним махом скинула йому сотню:
- Забирай за дев'ятсот, і це моє останнє слово.
Неймовірно зраділий від такої щедрості, Василь швидко розрахувався, закинув на плечі мішок із поросятами, ретельно зав'язаний продавчинею. і підбігцем потупав до машини. А вже за годину був удома. Відчинив ворота й загукав:
- Оксанко! Приймай покупки!
Дружина вибігла з хати й питально звела брови.
- Поросят купив. Піди та підготуй там хлів, бо заноситиму. Треба ж їх покормити. Жінка метнулась до хліва, а вже за хвилину погукала, аби заносив.
Василь почув у голосі дружини нотку тепла, усміхнувся, хвацько вхопив мішок і поніс уперед. Уже в сараї, розв'язуючи останній, приказував:
Такі гарні! Доглянуті, чистенькі, наче перемиті. Ще й хазяйка сотню скинула. Навіть не знав, шо вмію так гарно торгуватись.
А чого це раптом така щедрість? - насторожилась Оксана.
Та вже за мить, коли з мішка замість круглобоких поросят вивалились двоє вгодованих котів, здивовано закліпали сонними очищами, а тоді з шипінням метнулись аж на куряче сідало, жінка глянула на остовпілого Василя і заливисто розсміялась:
- Оце сторгувався! Купив котів у мішку. Напевно, якісь породисті, недаремно ж стільки коштують. Василь стоїть, очима кліпає, а слова вимовить не може. Та й що тут скажеш, коли така оказія трапилась!
А Оксана продовжує:
- Головне, чоловіче, що ти вмієш економити. Ніколи дурно грошей не витратиш. Добре, що хоч хтось у нашій родині такий мудрий...
З того часу запанувало у подружніх стосунках тепле літо. І жодного разу Василь більше не дорікав жінці марнотратством, аби ніколи не згадувала йому ті злощасні торги...

Ірина Ясінська.

Коментарі:

До теми

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Останні оголошення
  Так  Ні, дякую