Гаряча тема:
- Війна
Сторгувався
Ще від учора Оксана не розмовляла зі своїм Василем.
Образа й досі пекла душу. Вилаяв її задурно, обізвав такими словами, що й не чула зроду. А за що? Соромно й казати. Вона, бачте, поїхала на базар і витратила більше, ніж розраховувала. А що вдієш, коли ціни перед Великоднем так скажено підскочили вгору?!
Замолоду не був таким, а чим більше літ за плечима, тим скупішим стає. Не купила йому всього замовленого! Треба було більше грошей дати, то на все вистачило б. А то дає - і з рук не пускає, усе рахує, прикидає, шо по чому та скільки коштує. Он Гальчин Микола нічого тій не шкодує, тож вона найліпше з-поміж усіх жінок одягнута і купити може собі дозволити багато чого...
Ні, Оксана не заздрить! Василь теж має свої гарні якості. Недарма ж заміж за нього вийшла. Діток троє виростили, онуків мають. Але такого, як учора, вона не чекала. Тому й гірко. Тому й запанувала в домі холодна зима...
Сьогодні встали раніше звичного. На плиті кипіли великі чани води, а двором походжав Василь, готуючи необхідне приладдя. З хвилини на хвилину прийде кум Петро різати кабана. Свіжина!.. У Василя мало слина не потекла від однієї лише згадки про копчене сало та запашну ковбаску на великодньому столі. Хоча. Оксана може й не приготувати. Он яка сердита з учорашнього дня ходить. Не варто було так кричати. Гроші були, є й будуть, а такої жінки більше ніде немає. Усе в ній до ладу - вродлива, весела, хазяйновита, мудра (всього й не перерахувати). Одна прикрість не вміє економити. Тому й виходить сварка. Але так ще не було, щоб не говорили. Та мине трохи часу, Оксана посердиться-посердиться та й перестане. Так собі міркував Василь. І помилявся...
Наближались Великодні свята, а подружнє життя не вияснювалось. І найгірше - ковбаси так і не пеклись. Геть не годиться таке діло! Треба щось робити. Думав-думав і вирішив...
Коли поїдемо поросят купувати? - спитав у Оксани.
їдь, коли хочеш. У мене роботи багато. - буркнула й вийшла з хати.
Так - то й так. Завтра - Вербна неділя. Хай жінка йде собі до церкви, а вони з кумом поїдуть на базар. Перед Пасхою завжди поросята дешевші, можна вдало сторгуватись. А привезе додому гарненьких пацят. то. гляди, й Оксанка подобрішає.
Рано-вранці, тільки-но зажеврів схід сонця, а вони з кумом уже торохтіли старим «Москвичем» до райцентру... Приїхали. Ринок аж гудів. Люд вирував, хвилювався, торгувався й прицінювався. На господарському дворі «товар» несамовито галасував, а між рядами годі було проштовхнутись. Василь хазяйновито походжав, прискіпливо оглядаючи рожевих кругленьких поросят. Нарешті, зупинився біля опасистої, чорноокої і смаглявої, як циганка, молодиці, котра саме гримала на свого дрібненького й непоказного чоловіка, що аж голову в плечі втягнув під її натиском.
По чім. хазяйко, ваш товар? - повів оком по мішках та ящиках Василь.
Вони в мене чималенькі. Тому одне - п'ятсот, а пара тисяча.
Торгувались, сперечались, нарешті, господиня зізналась, що не має часу довго тут стояти й хоче швидко спродатись, і одним махом скинула йому сотню:
- Забирай за дев'ятсот, і це моє останнє слово.
Неймовірно зраділий від такої щедрості, Василь швидко розрахувався, закинув на плечі мішок із поросятами, ретельно зав'язаний продавчинею. і підбігцем потупав до машини. А вже за годину був удома. Відчинив ворота й загукав:
- Оксанко! Приймай покупки!
Дружина вибігла з хати й питально звела брови.
- Поросят купив. Піди та підготуй там хлів, бо заноситиму. Треба ж їх покормити. Жінка метнулась до хліва, а вже за хвилину погукала, аби заносив.
Василь почув у голосі дружини нотку тепла, усміхнувся, хвацько вхопив мішок і поніс уперед. Уже в сараї, розв'язуючи останній, приказував:
Такі гарні! Доглянуті, чистенькі, наче перемиті. Ще й хазяйка сотню скинула. Навіть не знав, шо вмію так гарно торгуватись.
А чого це раптом така щедрість? - насторожилась Оксана.
Та вже за мить, коли з мішка замість круглобоких поросят вивалились двоє вгодованих котів, здивовано закліпали сонними очищами, а тоді з шипінням метнулись аж на куряче сідало, жінка глянула на остовпілого Василя і заливисто розсміялась:
- Оце сторгувався! Купив котів у мішку. Напевно, якісь породисті, недаремно ж стільки коштують. Василь стоїть, очима кліпає, а слова вимовить не може. Та й що тут скажеш, коли така оказія трапилась!
А Оксана продовжує:
- Головне, чоловіче, що ти вмієш економити. Ніколи дурно грошей не витратиш. Добре, що хоч хтось у нашій родині такий мудрий...
З того часу запанувало у подружніх стосунках тепле літо. І жодного разу Василь більше не дорікав жінці марнотратством, аби ніколи не згадувала йому ті злощасні торги...
Ірина Ясінська.
Тільки зареєстровані користувачі мають змогу залишати коментарі!
Будь ласка, зареєструйтеcя або виконайте вхід під своїм акаунтом!
Переваги зареєстрованих користувачів
Зареєстровані користувачі користуються перевагами: