ye-logo.v1.2
19 Вересня, 2019

Дорога до «раю»

Віра ШПИЛЬОВА Суспільство 831

Люди і влада разом проклали шлях до хутора Шевченківці Дунаєвецького району

Якби ви на день-два завітали до хутора Шевченківці, то повністю зрозуміли б місцевих жителів, які називають своє поселення «райчиком».
- У нас усе – найкраще, - розповідають навперебій мешканці.- На всі Миньківці, до яких хутір належить, а, може, й на весь Дунаєвецький район. Десь скаржаться на спеку, там – на заливний дощ, град, а в нас за лісами, в затишку - земля найкраща, без урожаю жодного року не буваємо. Поки тут живеш «безвилазно» – біди не знаєш.
Одна біда: дорога. Цим не здивуєш жодного українця, погані дороги повсюди. Тут навіть за графа Мархоцького, який проголосив свою окрему державу за часів Російської імперії, дороги не було. А він же збудував у навколишніх селах не одну, збереглися й досі – широкі, прямі, як стріла. Сюди не дійшли будівничі, бо місцина була тоді полем. Хутір почали забудовувати у 1923 році. Відтоді і місять старі та малі болото аж до траси. Пенсіонерка Лідія Андреєва згадує, як застряг «уазик» зі станції швидкої допомоги, де вона працювала. Тяжко хворого довелося нести на носилках по коліно в багнюці. Ще щастя, що шевченківці хворіють не часто… А от дітям до школи треба щодня. Коли осінь дощова, боляче дивитися на учнів. Ніякий автобус, звісно, сюди взагалі ніколи не заходив. Не стрималися, щоб не виповісти своє наболіле жінки з хутора аж обласному начальству. Коли у Миньківцях цьогоріч влаштували відроджене, традиційне для держави Мархоцького свято Церери, «шевченківки» там власний курінь облаштували, дивуючи сусідів та гостей небаченими плодами та пирогами. Вони й не очікували, що в час кризи посеред фінансового року знайдуться кошти для здійснення їх мрії. Але голова райдержадміністрації Наталія Рохова запросила їх назавтра до себе, аби обговорити проблему. Цьогоріч у Миньківцях за кошти районного бюджету проклали доріг на 300 тисяч гривень. Щоправда, там, де вже є «зелені» оселі, де найбільше соціальних об’єктів. Село таке розлоге, що і три мільйони було б замало на ремонт усіх його вулиць.
- А якщо й ми докладемося до прокладання?! – запитала Галина Вострецова. – Люди готові.
Наталія Рохова розсудила: не підтримати громадську ініціативу – гріх. Дала слово, що неодмінно знайде спонсорів, аби вже цього року облаштувати доїзд до хутора. Так і сталося. Вапняковий відсів та щебінь знайшли. Організацію, яка б виконала роботи – теж. Директор ТзОВ «Будінвест-О» Валерій Гриневич запевнив, що зможуть впоратися за кілька днів. Постало питання, де взяти пальне, аби перевезти матеріали, за що харчувати дорожників і водіїв. «А про нас забули?» – спитали хуторяни. Люди зібрали понад чотири тисячі гривень. «У нас вдома грошей не було ні копійки, – розповіла Галина Олійник. – Роботи немає, корова не доїться, але я позичила та здала 530 гривень у громадську касу. Ніхто не вимагав у тих, хто в скруті. Та хіба можна цуратися громади?!» Усім хутором готували обіди. Літню кухню надала Галина Вострецова. Вона ж і за шеф-кухаря була: усе життя в громадському харчуванні пропрацювала.
-Тепер я спокійна за Шевченківці, – каже Наталя Рохова. – Сюди приїдуть не тільки італійські зяті, яких має Галина Вострецова, сюди заїде чимало гостей помилуватися краєвидами, придбати сиру, молока, фруктів, позбирати гриби в лісі. Можемо тепер хутір до програми розвитку зеленого туризму долучити. Я не здивуюся, якщо згодом тут виникне кафе, а порожні хати розкуплять. Тут і газ прокладено. Безмежно вдячна людям за їх ініціативність. У коштах їх внесок не такий великий, а діло зробили значиме. Таким же способом нині ми почали будувати ще одну дорогу – від Сиворіг до Іванковець, прямо через поле, перш за все, аби довозити учнів до школи».

Читайте новини на нашому Телеграмі

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Останні оголошення
  Так  Ні, дякую