ye-logo.v1.2
1 Жовтня, 2020

«У келії прийдуть схимники… в погонах?!»

Суспільство 1622 1

Питає релігійна громада, яка відбудувала унікальну церкву – пам’ятку архітектури національного значення

Віроломний монах
На прийом до міського голови прийшла мама з дорослою дочкою.  «Дочка з чоловіком, працівником  міліції,  не можуть заселитися в законну квартиру».  Чуже житло зайняв   … священик. Останній – ще й  співголова Духовної ради міста, що об’єднує священнослужителів 13 конфесій і є дорадчим органом міської ради. Про  ієромонаха ордену Чину святого Василія Великого (ЧСВВ)  Йосипа Будая наша газета писала торік, як про будівничого, чию діяльність із відродження знищених пам’яток на конференції міжнародного рівня назвали рідкісним взірцем. «Ми б дуже хотіли, - каже заступник міського голови з гуманітарних питань Олег Демчук, - щоб після освячення та відкриття відтвореного храму отець Йосип залишився у місті. Його вклад у виховну роботу з дітьми та молоддю, родинами, цілою громадою – неоціненний».
І раптом – абсолютно протилежне: «самовільно зайняв помешкання  (квартиру №20, яку надано для  розширення житлоплощі  міліціонеру – авт.)», «порушив права та обов’язки як громадянина, так і священнослужителя», «тероризує сім’ю Кузьмінських»... Усе ці звинувачення, які геть не в’яжуться з образом отця Йосипа,  засвідчив підписом та печаткою директор коледжу Подільського державного аграрно-технічного університету Тарас Муравка. Це в його відомчому гуртожитку знаходиться ота квартира. Гуртожиток з XVII століття до 1935 року був келіями монастиря, будівля є пам’яткою національного значення.Чому директор так опікується родиною не свого працівника?! Може, він  був свідком отого «терору»?! Але пані Кузьмінська на прийомі в міського голови запевнила: «З Йосипом у нас стосунки добрі». Отцю погрожують примусовим виселенням. Але звідки?  Наразі з початку червня священика ніяк не можуть зареєструвати за місцем його проживання в кімнаті – №24, про що він подав заяву та клопотання міськвиконкому до власника гуртожитку. Паспорт священика та заповнені бланки лежать  у паспортистки більше місяця, а директор Муравка веде торг: звільніть квартиру 20, тоді й пропишу. Інший монах, отець Венедикт (Олексій Деркач), про поселення якого виконком теж клопотав  листами від  дев’ятого та 15 червня, також ще не зареєстрований, і дуже  потерпає, що не може стати на військовий облік.

Хто працею, хто  хитрістю
Релігійна  громада, яка згуртувалася навколо відбудови церкви святої Трійці, торік прийняла рішення про ремонт келії під номером 20, що звільнилася кілька років тому й стояла порожня. Як відремонтували – знайшлися бажаючі на готовеньке. І не хто інший з мешканців гуртожитку, а новоспечений зять одного з них –міліціонер. «То що, тепер   келії заселять схимниками  в погонах?!» – обурилися віруючі. «18 травня директор Муравка викликав нашого отця до себе, – розповідає керівник церковної  десятки Василь Дідюк. – Після тієї зустрічі отець узяв на щитку ключ  та  поніс Кузьмінському зі словами: «Нехай бере, може, йому більше треба». Ми не тямили, що робити. Було дуже боляче, що з нами отак роблять державні люди. Попередили  директора коледжу,  місцеву владу, райвідділ міліції, що поселення Кузьмінського вважаємо неправомірним і будемо його оспорювати,  відтак нам пообіцяли перевірити наші звернення, на той час приміщення, де ми зробили ремонт вартістю приблизно 80 тисяч гривень, замкнули.  У минулі роки нам письмово було обіцяно шість келій, зокрема й цю. Насправді з 1995 року монахам передали всього дві, загальною площею 45 метрів квадратних». Тим часом колектив райвідділу міліції провів загальні збори і засудив дії свого колеги  Євгена Кузьмінського. Про це телефоном нашому кореспонденту повідомив заступник начальника Фурман.
 
Не до смиренності
Директор Муравка не сподівався такого повороту. Він тиснув на настоятеля, монаха, і вважав, що оборудка вже вдалася. Надав житлоплощу без згоди міськвиконкому, яка є обов’язковою з 1989 року. Віруючі, попри істинне благоговіння перед своїм духовним наставником, не погодилися на його жертовний  крок. Хто відає, що є будівництво при відсутності  капіталу, як десятиліттями добиватися повернення свого законного майна, той людей зрозуміє. Приміщення мало правити не апартаментами для настоятеля, а  резиденцією монастиря святої Трійці (однойменна церква була частиною цього духовного комплексу, пам’ятки XVII століття).
Державою вже  витрачено кошти на дослідження, розробку проектної документації, здійснено потужні зусилля для відтворення комплексу монастиря. Нині ж, що, ця сама держава, тільки іншою рукою, хоче «розкидати каміння» – на спальні, кухні та комірчини з побутовим начинням  тим, хто спритніший і встигне на розбір шапок? І не сумнівайтеся: спритні неодмінно знайдуться. Держава, що сама породжує соціальне протистояння між своїми громадянами, не заслуговує на повагу до себе.  
«З часу повернення монахів чину св. Василя Великого до Кам’янця на шляху  своєї законної статутної діяльності вони постійно стикаються із зумисними перешкодами з боку дирекції коледжу в поверненні  їхніх келій, - розповідає помічник депутата міської ради Ольга Рибак. – Численні листи на ім’я директора Муравки свідчать, що останній не бажає розпрощатися з гуртожитком, в якому з 1974 року не живе жоден студент  і мешкає лише один працівник закладу, та й той колишній. Яка в нього потреба утримувати те, на що  бідна державна освіта не має ресурсів?!  Про це мало б турбуватися перш за все  Міністерство агрополітики, якому підпорядкований заклад. Дирекція Національного історико-архітектурного заповідника неодноразово зверталася до власника і його відомства, вимагаючи привести пам’ятку в належний стан».

«Ізбави нас від лукавого»
 «А я нікого не прописував незаконно, – каже Тарас Петрович. – Хіба народжених дітей, когось до дружини, когось до чоловіка». А як же із розширенням?! «А що? Є вільні кімнати – то я й надаю розширення», – як завжди,  знаходить потрібну відповідь директор.   Чому ж не поспішає повертати ті приміщення, які звільнилися, монахам?! «Ніяких монахів я не знаю. Мені держава довірила державне майно, я ним і розпоряджаюся».
 Днями відбудовану  церкву святої Трійці урочисто освятили та відкрили, в чому взяло участь  три десятки священиків багатьох конфесій та два єпископи. Свято проминуло,  громада звично взялася за подальші справи на відбудовному майданчику.  Робочий день був і в пані Кузьмінської. І вона не гаяла часу. Запросила не до свого робочого кабінету в міській організації профспілки працівників торгівлі, а додому, на Зарванську, 10а  кілька дужих чоловіків. Бо вирішила вселятися в номер 20, не чекаючи результатів перевірки та не заплативши громаді за ремонт приміщення, як порадив міський голова. «Операція» увінчалася побиттям Василя Дідюка, який нагодився на місце події. «Трійцю» освятили ще й кров’ю.  Запрошені Кузьмінською виламали двері і внесли до приміщення клунки та диван. Кров трудящої людини бризнула  на встановлені ним же двері. За мить на порозі келії  стояли члени громади, а згодом і міліція. Чим закінчиться це протистояння, і чи закінчиться воно колись, якщо всевишній не ізбавить людей  від лукавого. Надто ж, тих, хто  на посадах, які призначені виключно для служіння територіальній  громаді та Україні, а не обраним чи  потрібним. 

Коментарі:

Editor 05.08.2010 09:35

Боже, ну кто сказал этому человеку, что он умеет писать?

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Новини Хмельниччини

Інформація з інших ресурсів

Останні оголошення
  Так  Ні, дякую