ye-logo.v1.2

АТО: "Усі просто хотіли вижити і жили під землею, задихаючись від смороду тіл убитих товаришів"

Суспільство 10002
Фото: varianty.net

Українських військових із зони АТО звинувачують у дезертирстві.

До редакції Газети «Є» минулого тижня надійшов лист від коллег із видання «Сім'я і дім». Видання протягом місяця друкує редакторську колонку «Записки з патрона», у які розміщує тексти рядового Ігоря Головія, який у складі 51-ї ОМБР захищав кордон з Росією у Луганській області.
Останнє повідомлення, кажуть журналісти, отримали у п’ятницю, таке: «... Чому так тихо? Чому хлопці так дивно плямкають ротами, ніби говорять, а я нічого не чую? Звідки вогонь?! Моя машина, остання з одинадцяти, палає... Товариш клацає мені перед носом пальцями, заглядає в очі. «Снаряд розірвався за 30 сантиметрів над головою. Контужений...» – немов крізь вату, починаю розрізняти слова. Контузія – фігня. Головне – живий. Зробіть коридор у пекло...».
Далі колонку редактора передаємо дослівно, без змін: «Сьогодні рядовий Ігор Головій разом з іншими бійцями 51-ї ОМБР перебуває у СІЗО в Запоріжжі. Їм «шиють» дезертирство, за те, що вони ніби-то здалися в полон росіянам. Тож наступні 10 років воїни, що 4 місяці боронили схід від загарбників, щодня ризикуючи власним життям, можуть повести за ґратами.
Про усі жахіття, які довелося пережити вцілілим хлопцям із 51-ї бригади із перших уст дізнався журналіст телеканалу «Інтер» Роман БОЧКАЛА і забив на сполох:
– Хлопці опинилися в Росії. В полоні. Мені жаль, що їй обзивають зрадниками. Не можу спокійно спостерігати за тим, як із хлопців роблять зрадників. Варто розібратися, хто кого зрадив. З одним із полонених я розмовляв у той день, коли все заварилося. Цей підрозділ 51-ї бригади було приписано до 71-ї, і виконував завдання в районі Красного Дону. Це було три тижні тому. 13 липня наші сили пішли звідти у напрямку Свердловська. Хлопці, які пізніше опиняться в полоні, окопалися поблизу Краснопартизанська, зовсім поряд із російським кордоном. Цю ділянку контролювали українські війська. Кордон також був під їхнім наглядом. До того часу, коли 17 липня їх вперше не обстріляли «Градами» з території РФ. Наші основні сили відступили, і це логічно. Але цих хлопців із 51-ї бригади лишили там. І наказали «триматися». Ніби-то прикривати кордон. І вони трималися. Зважаючи на те, що інші пішли, навіщо їх там лишили, хлопці не розуміли. Але командуванню видніше – заспокоювали себе бійці. Прийде підкріплення. А тим часом кільце навколо них стискалося. У Свердловську раптово активізувалися сепаратисти, натхненні вогневою «допомогою» з Росії. І наші хлопці опинилися в котлі. Шлях назад обрізаний. Попереду Росія. Але відповідати вогнем на територію РФ суворо заборонено. До 23 липня з 11-ти бронемашин лишилося всього три. Запаси харчів та води закінчувалися. «Вони вже просто знущалися з нас, – розповів боєць. – Гралися, як кіт з мишею». Такий висновок напрошувався, адже було цілком очевидно, що росіяни їх бачать. І бачать те, техніка вся згоріла. Проте далі лупили із «Градів». «Хотіти б убити – убили б», – дуже впевнено казав мені боєць. Але не вбили. До 25 липня техніки зовсім не лишилося, патронів теж. Бійці вже забули, який вигляд має сонячне світло. Рятувалися в землянках, накритих колодами та блоками, і присипаними землею. Вже не було жодних розвідок і нічних варт... Усі просто хотіли вижити. І жили під землею, задихаючись від смороду тіл убитих товаришів. Можна, я не описуватиму стан морально-бойового духу хлопців? Єдине, що лишалося – це мобільний зв’язок. Від рідних хлопці дізналися, що РНБО заявило – «всіх вивели з оточення». «А про нас що, забули?» – це перша думка. А потім друга, ще страшніша: «А може – поставили хрест?». Я не знаю, і хлопці не знають, чому РНБО заявило, що всіх вивели. І щоб сказали в РНБО, якби бійці загинули під «Градами»? І чи сказали б щось взагалі?
І ось п’ятниця. Все трапилося буденно, без зайвих слів. До них прийшли російські бойовики. І сказали «вилазьте». Посадили всіх наших в Камаз і повезли до свого польового табору. Це ще було на території України. Ніхто нікого не бив, не принижував. Все відбувалося мовчки. В таборі наших хлопців нагодували, помили і сказали їм: «Ввечері виїжджаємо до Росії». Телефони ніхто не відбирав. І хлопці дзвонили не лише рідним, а й командуванню. Всім про все було відомо. І про те, де вони, і про те, що їх збираються вивезти до РФ. Близько 23-ї години в п’ятницю матері полонених з різних кінців країни з’їхалися до Києва на проспект Повітрофлотський. Проте дарма матері втридорога скидалися на таксі. В Міністерстві оборони матерям повідомили, що їхні діти – зрадники. Мобілізовані і добровольці, які тиждень лежали під «Градами», – ЗРАДНИКИ. Я не писав про це відразу. Треба було дати час компетентним органам, щоб з’ясувати ситуацію. У результаті про цю ситуацію ніхто нічого не сказав. І тільки після того як росіяни заявили, що 40 солдатів української армії втекли в РФ, «оскільки не можуть більше продовжувати убивати мирне населення», міністр оборони підтвердив, що таки так – перетнули кордон. А ось чому наші військові опинилися в Росії – «з’ясовується». Звичайно, ми багато чого не знаємо. І той боєць, який все це мені розповів, він також, мабуть, знав не все. Приміром, скільки ще треба було лежати під «Градами» в сирій землі. І напевно не був ознайомлений з великими планами великого начальства щодо підкріплення . Я до чого все це написав. Я не вважаю цих хлопців зрадниками. Перед тим як звинувачувати їх у зраді, запитайте себе: а як ви вчинили б на їхньому місці?

Українських військових, що опинилися в полоні 25 липня, повернули в Україну. Їй доправили у Запоріжжя у військову частину А1978. Наразі прокуратура висунула їм підозру у вчиненні кримінального правопорушення ч.2 ст.28 і ч.3 ст.409 ККУ. Тобто простими словами, дезертирство, зраду батьківщини, відмову від військових обов’язків та змову з ворогами".


Софія ПРИХОДЬКО

Від редакції Газети «Є»: троє із солдатів, яких зараз звинувачують у дезертирстві, із Кам’янця-Подільського. Детальніше про них можна прочитати за цим посиланням.
 

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Новини Хмельниччини
Останні оголошення
  Так  Ні, дякую