ye-logo.v1.2
23 Вересня, 2019

«Немає дітей, які народилися розумними чи навпаки. Є безвідповідальні батьки», –

Ірина ОЛІЙНИК Суспільство 5410
В Чернівцях книгу Василя Ліщука дарують кожній породіллі.
В Чернівцях книгу Василя Ліщука дарують кожній породіллі.

впевнений Василь Ліщук – автор унікальної методики навчання малюків, яка, щонайменше, здивувала десятки вчених мужів світу. Та чи прижилася у нас?

Про Василя Ліщука зі Старокостянтинова, педагога-самоучку, який придумав унікальну методику раннього розвитку дітей, вже писано-переписано. Особливо «гула» преса на початку двотисячних, коли вперше почула про його «ноу-хау» та дворічну внучку, котра читала на двох мовах. Скільки води відтоді витекло річкою Случ, знають лише старі верби. А внуки вже підросли, до школи ходять...
Не в іграшках щастя
Василь Ліщук ніколи не прагнув зробити дітей чи внуків вундеркіндами, а лише давав їм право бути щасливими. І для цього не варто мати купу дорогих іграшок та товстелезних методик з виховання. Варто лише частіше брати маля на руки і знайомити його з навколишнім світом. Світ, замкнутий пеленою візочка в перші місяці життя, і пізніше не відкриє усіх таємниць. Бо час буде втрачено. І винною у тому, що малюк замкнутий чи відстає в навчанні, є лише мама, котра все відмахувалася: «Він ще малий! Що він розуміє?»
«Немає дітей, які народилися розумними чи навпаки. В усіх величезний потенціал. Є лише батьки, які згасили його ще в пелюшках, закривши дитині рота пустушкою», – це власна догма Василя Ліщука.
Весь дім – живий буквар
Десятимісячний Ярослав Блажко зі Старокостянтинова дивовижний малюк. Один з тих, чиїй мамі не ліньки навчати дитину за методикою Ліщука. «Я ще навіть не одружена була, як гадала собі: народжу дитину, обов’язково буду малюка усьому навчати», – зізнається.
Нині Ярослав знає вже кілька сотень слів. Думаєте, «важке дитинство»? Аж ніяк. «Ми займаємося по 5 хвилин чотири рази на день після годування, – розповідає Наталя. – Я показую йому картки зі словами, розповідаю про навколишні предмети. Насправді, дитині дуже цікаво». Мама почала займатися з Ярославом з шести місяців. “Трохи запізнилася, – зізнається Наталя. – Варто було починати ще з тримісячного віку. Але нічого, наздоженемо. Ярославко дуже здібний».
І як доказ розкладає по кімнаті таблички з різноманітними словами. «Ярославе, покажи, де написано «огірок», – каже. І малюк чеберяє до того «огірка» та несе його до мами...
«Саме з трьох мiсяцiв потрібно починати навчання, – каже Василь Ліщук. – Не чекати, коли на дитину звалиться шалений потiк шкiльної iнформацiї, а готувати своє чадо до цього вже з першого року його життя. Своїх дітей я спочатку знайомив з буквами, випеченими з тiста. Потім писав їх на окремому листку. Далі знайомив зі словами. Наприклад, писав «МАМА» і притуляв табличку до матусі. Бажав дитині «Доброго ранку» і писав словосполучення на аркуші. Так в малюка вимальовуються чіткі асоціації між людьми, предметами чи поняттями і словами. Головне – робити це ненав’язливо, не примушуючи дитину, не влаштовуючи перевірки знань».
Дещо про головні інстинкти
Виховавши п’ятеро дітей та восьмеро внуків, Василь Савич впевнений на «сто відсотків», що найкраще сприймають знання діти на першому році життя. Пояснення цьому просте: поряд з головними інстинктами є ще один, який багато батьків вперто не помічають – інстинкт жаги до знань. «До півроку в дитини подвоюється вага мозку, у ньому формуються мільярди нових клітин, – розповідає він. – І ці клітини потребують, щоб їх заповнювали інформацією, новими враженнями, новими знаннями».
На своїх дітях він вчився. На внуках – закріпив свою методику раннього виховання. Старших синів починав навчати читати в шість. Дочку в три... «Я зрозумів, що чим раніше починаєш займатися з дитиною, тим легше даються їй ці знання, – каже Василь Савич. – Наймолодшого сина навчив читати у два роки, а в трирічному вiцi він розв’язував задачі на рiвнi учнiв-третьокласників, на рiк ранiше вiд ровесникiв пiшов до школи i в чотирнадцять уже її закiнчив та став наймолодшим студентом у вузі».
Коли народилася онучка Карина, не став гаяти часу і почав навчати її одразу з народження. В одинадцять місяців вона вимовляла вже більше тисячі слів, могла їх прочитати. А в два роки вільно читала казки й на російській мові. Міністерство освіти «стояло на вухах», коли дворічна дівчинка – живий доказ дідуся, котрий приїхав до столичних мужів «пробивати» свою теорію практичного виховання дітей не в рамках однієї сім’ї, а хоча б садочка, вільно читала не лише казки, а й замудрені міністерські папери. Мандруючи з кабінету в кабінет цілісінький день, Карина «здавала екзамен» перед здивованими тітоньками та дядечками. І це таки зробило свою справу: міністерство дало дозвіл впроваджувати методику Ліщука у двох дитячих садочках: в Джанкої та рідному Старокостянтинові. Не повірите, за рік усі триста вихованців закладу вже вміли читати. Згодом на базі старокостянтинівської «Зіроньки» відкрили центр раннього розвитку дітей. А далі справа якось не дуже пішла. Хоч і були обіцянки від влади сприяти такому «ноу-ха готувати соціальних педагогів для сіл, і в садочках впроваджувати методику... Обіцянки так і залишилися купою порожніх слів. Та Василь Ліщук не занепав духом. Він там, де справді потрібен. Нині в Чернівцях, завтра у столиці. Навчає, їздить, розказує, видає і перевидає книги... «Феофан Прокопович, перший ректор Києво-Могилянської академії, казав: «Україні потрібні розумні люди. В цьому її порятунок», – каже Василь Савич. – Три століття минуло, а цей вислів актуальний і сьогодні. От я і працюю заради цього».
 

Читайте новини на нашому Телеграмі

Коментарі:

До теми

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Останні оголошення
  Так  Ні, дякую