Ювілей патріарха подільського краєзнавства

Небагато знайдеться учених, яких можна назвати справжніми знавцями одночасно багатьох наукових дисциплін. Серед подолян таке ім’я є – Юхим Сіцінський. Він був знаним фахівцем історії, мистецтва, церковної архітектури, етнографії, археології, краєзнавства, бібліографії і музейної справи. Однаково високо уславив себе як культурно-просвітницький, релігійний, педагогічний та громадський діяч.

Любов до Поділля з дитинства
Юхим Сіцінський народився  селі Мазники Летичівського повіту (тепер Деражнянського району) в родині священика, де, крім батька, священнослужителями були його дід і прадід. Після дворічного навчання у сільській парафіяльній школі, Юхим виховувався під наглядом домашнього вчителя Олександра Руданського, псаломника, етнографа ласкою Божою. Саме він, побачивши природні здібності хлопця, прищепив йому любов до історії та етнографії, заохотив до збирання старожитностей.
Закінчивши Кам’янецьке духовне училище та Подільську семінарію, Сіцінський у 1881 році вступив на церковно-історичне відділення Київської духовної академії, де й розпочалися перші його наукові пошуки. Він брав активну участь у археологічних експедиціях, написав декілька краєзнавчих розвідок, заклав початки власної етнографічної колекції, а по завершенні навчання у 1885 році захистив дисертацію кандидата богослов’я. Того ж року Юхим Йосипович одружився та був направлений на викладацьку роботу до Бахмутського духовного училища (Донбас). Через чотири роки вчителювання Ю.Сіцінський разом з родиною повернувся на Поділля.

Творчий шлях поділлєзнавця
Поселився у Кам’янці-Подільському і, прийнявши духовний сан, став священиком кафедрального собору та радником єпископа. За короткий час він встановив зв’язок з прогресивними представниками духівництва єпархії, став учасником церковно-громадських організацій краю, активним дописувачем періодичних видань. Так, у 1889 році Юхим став членом, а в 1890 році – секретарем Подільського єпархіального історико-статистичного комітету, в 1903 році – головою Подільського церковного історико-археологічного товариства. У 1890 році Ю.Сіцінський прийняв посаду редактора «Подольских епархиальных ведомостей» та виступив одним із ініціаторів створення першого історичного музею краю – Кам’янець-Подільського Давньосховища (нині – історичний музей-заповідник). До речі, саме Юхим Йосипович понад тридцять років (від 1891) був незмінним директором цього музею, а зібрані ним старожитності й дотепер складають основу музейної колекції. Не забував Ю.Сіцінський духовної та викладацької праці – займав різні посади у єпархіальному правлінні, служив при кафедральному соборі, отримав сан протоієрея, був законоучителем середнього технічного училища та жіночої гімназії. У сімейному житті Юхим Йосипович мав міцну родину – двох синів Сергія та Володимира, доньку Валентину.
Період громадянської війни 1917-21 років став насиченим та у певному сенсі фатальним у долі видатного поділлєзнавця. Ю.Сіцінський щиро підтримав створення української незалежної держави, тому без вагань почав служити у Подільській народній управі УНР, був серед фундаторів Кам’янець-Подільського українського університету, гаряче виступав за автокефалію української церкви…

Під тиском влади
У березні 1921 року Ю.Сіцінського звинуватили у контрреволюції та заарештували, а на робочому місці та вдома провели обшуки. Не знайшовши жодних доказів його антинародної діяльності, вченого відпустили. Але цей арешт приніс біду – від важкого психологічного удару під час обшуку дружину Юхима Йосиповича паралізувало, і в 1923 році вона померла. За рік до смерті дружини вченого, як колишнього «церковника», усунули з посади директора музею (перевели на посаду звичайного зберігача) та звільнили від викладання в університеті.
На деякий час Ю.Сіцінського залишили в спокої. Він працював зберігачем у своєму рідному музеї, поступово почав активно друкуватись у історичних часописах, видавати монографії, брати участь у діяльності наукових товариств, організував декілька археологічних та етнографічних експедицій, а у березні 1928 року став завідувачем державного заповідника «Кам’янецька фортеця». Отут-то сталінський режим й вирішив завдати нищівного удару поділлєзнавцю. Органи ГПУ у листопаді 1928 року під загрозою арешту примусили старого вченого, який вже давно відійшов від церковних справ, зробити принизливий вчинок – зректися свого духовного сану. Поглузувавши таким чином над почуттями спадкового священика, у серпні 1929 року Юхима Йосиповича все одно заарештували та звинуватили у причетності до справи «Спілки Визволення України». Проте, й на цей раз провини довести не змогли, й у квітні 1930 року відпустили. Але за час ув’язнення вченого звільнили з усіх посад, і 70-річна людина опинилася без засобів існування. Врятували київські колеги – вони забрали Юхима Йосиповича до столиці, де допомогли влаштуватися співробітником у Всеукраїнське музейне містечко. Та репресивний молох не зупинявся – у 1933 році старого безпідставно звільнили, й він вимушений був повернутись до Кам’янця. Тут чекав новий «сюрприз» – міська влада реквізувала будинок вченого, а його самого переселила у найману кімнатку на околиці міста. Тепер, опинившись без власного житла, він вимушений був розпродати унікальну бібліотеку, позбутись архіву та меблів. Такого удару старий вчений вже не витримав – важко захворів, через пару років зліг паралізований та 7 грудня 1937 року помер.

Ім’я у пошані
Тривалий час радянська система не визнавала та принижувала значимість праць вченого-поділлєзнавця, хоча практично кожне краєзнавче дослідження на Поділлі базувалося саме на них. Лише у 90-х роках вдалося відродити славне ім’я. З того часу про патріарха подільського краєзнавства було написано понад 300 статей, перевидано 6 праць та видано 9 маловідомих рукописів, встановлено обласну премію ім. Ю.Сіцінського в галузі історико-краєзнавчої роботи, знято документальний фільм, в селі Мазники відкрито музей вченого, у Кам’янці-Подільському названо вулицю.
Важко перерахувати всі досягнення Ю.Сіцінського. У творчому доробку вченого – понад 300 наукових праць і 150 статей-рецензій на більш ніж 1150 історико-краєзнавчих та етнографічних статей з різних видань, присвячених археології, історії, релігії, мистецтву, архітектурі, етнографії, фольклору України. Аби зрозуміти його внесок у дослідження Поділля, достатньо згадати лише фундаментальну працю – «Приходы и церкви Подольской епархии» на майже тисячі сторінках (відоме як ІХ том праць Подільського єпархіального історико-статистичного комітету 1901 року видання), якою як незмінним довідником користуються всі подільські краєзнавці й дотепер. Сьогодні ця книга стала справжнім раритетом, й тому з приємністю повідомляємо – пару місяців тому «Приходы и церкви Подольской епархии» на честь 150-ї річниці Юхима Сіцінського були перевидані.