ye-logo.v1.2
29 Вересня, 2020

Успіх хмельницького «спецназу» в Афганістані

Суспільство 975

15 лютого виповнюється чергова річниця з дня виводу радянських військ з території Афганістану

Для багатьох подолян ця війна стала героїчною й одночасно трагічною сторінкою в житті – із Хмельницької області для служби в Афганістані було призвано 3230 чоловік, із яких 110 загинули, 2 – пропали безвісти, 83 – стали інвалідами. Вже у повоєнний час понад 200 ветеранів-«афганців» подолян померли від ран і хвороб.
Брала участь у афганській війні одна із військових частин із Хмельницької області. Така доля випала 8-й окремій бригаді спеціального призначення, яка на той час розміщувалась в Ізяславі. Від 2003 року, після переформування у 8-й окремий полк спеціального призначення, особовий склад військової частини було передислоковано до Хмельницького. Теперішні «спецназівці» з гордістю зберігають пам’ять про далекі вже 80-ті роки, коли сформований на базі бригади 186-й окремий загін спеціального призначення брав участь у бойових діях в Афганістані.
У лютому 1985 року 186-й окремий загін спеціального призначення організаційно увійшов до складу 22-ої бригади «спецназу», яка відповідала за південно-східну частину Афганістану. У квітні загін під командуванням підполковника К.Федорова прибув у пункт постійної дислокації Шахджой. З перших же днів свого перебування на афганській землі наші земляки приступили до виконання своїх завдань. Вже до кінця 1985 року бійці 186-го загону здійснили 202 бойових виходи і 45 вильотів на огляд караванів, в результаті чого було знищено 34 автомобілі, 108 реактивних снарядів, чимало душманів. Втрати склали 12 чоловік, у тому числі два офіцери. Так розпочалась війна для нашого «спецназу».
Про одну з багатьох операцій, успішно проведену «спецназівцями» з Хмельниччини розповів викладач історії зброї Кам’янець-Подільського військового ліцею Михайло Фещук.

Операція «Стінгер»
Однією із найвідоміших операцій радянських спецназівців в Афганістані стало захоплення у січні 1987 року американських переносних зенітних ракетних комплексів (ПЗРК). На той момент це була найновітніша зброя, яка призначалася для враження літаків та вертольотів. Постачались «Стінгери» афганським душманам із США, і з перших днів їх використання наша авіація мала значні втрати. Отож захоплення зразка цього ПЗРК було надважливим завданням, яке командування поставило перед всіма спецпідрозділами радянських військ. За його успішне виконання було навіть негласно обіцяно звання Героя Радянського Союзу. Різні спецслужби намагалися будь-якими шляхами дістати зразок «Стінгера». Але поталанило бійцям саме нашого, 186-го загону.
5 січня 1987 року на чолі з Євгеном Сєргєєвим, заступником командира 186-го загону, для планової розвідки в районі кишлака Джилавур на вертольотах відправилася 2-га рота. Цей район знаходився далеко від місця дислокації 186-го загону і літали туди рідко, тому і «духи» відчували себе там вільно. Як згадував Володимир Ковтун, заступник командира 2-ої роти, бійці якого і відправились на це завдання: «Коли наші вертольоти повернули від дороги у гори, ми несподівано виявили трьох мотоциклістів. Ті, побачивши нас, відкрили вогонь з автоматів та зробили два постріли з ПЗРК у вертоліт командира ланки майора Соболя. Майор зробив крутий віраж та ухилився від ракет. Ще у повітрі Є.Сєргєєв помітив незвичайну трубу в одного з «духів» і віддав команду на приземлення». Далі події розгортались блискавично – «спецназівці», опинившись на землі, відкрили вогонь та швидко розділились. В.Ковтун з двома бійцями наздоганяв одного з мотоциклістів, а Є.Сєргєєв з іншими, кинулись до другого кинутого мотоцикла. На мотоциклі була дивна труба, загорнута в покривало. Труба й виявилась американським ПЗРКа. Незабаром на трофейному мотоциклі з’явився В.Ковтун з другою трубою і кейсом у руках. Дорогою вони відкрили кейс – а там повна документація на «Стінгери», починаючи від постачальників у самих США до повної інструкції користуванням цими апаратами.
«Радість була велика, – згадував Є.Сєргєєв. – І не від того, що ми практично заробили собі геройські зірки. Про це тоді не думалось. Головне – є результат, і не поганий». Хоча за такий «подарунок» і передбачалася Зірка Героя, але з учасників тієї операції, представлених до нагороди (Ковтун, Сєргєєв, Соболь і молодший сержант Айтбаєв) її так ніхто і не отримав. Володимир Ковтун пояснив це так: «По-моєму, орден Червоного Прапора отримав сержант, у Женьки (Сєргєєва) була не знята партійна догана, а на мене була заведена карна справа. За що не дали вертольотчику Героя, до тепер не знаю. Мабуть, він теж був в опалі у свого командування». Правда, дещо пізніше, крім сержанта Айтбаєва орденом Червоного Прапора все-таки нагородили Сєргєєва, а також ще двох спецназівців – лейтенанта Чебоксарова і сержанта Охоткіна. Додамо, у цьому бою розвідники знищили 16 душманів, серед наших втрат не було.

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Інформація з інших ресурсів

Останні оголошення
  Так  Ні, дякую