Ігор Каньковський: «Я схиляю голову перед справжніми майстрами»

Ігор Євгенович не дуже любить розповідати про себе, однак про своїх колег - скільки завгодно. За десять років він створив кафедру теорії та методики трудового та професійного навчання у Хмельницькому національному університеті, зібравши унікальний колектив, справжніх майстрів своєї справи, цікавих і творчих особистостей. Він вміє переконувати і працювати з людьми, тому  там й панує дружна і принципова атмосфера.

Знайомство з Поділлям
Ігор Каньковський народився на Гродненщині, що в Білорусі, але своєю справжньою батьківщиною вважає Поділля. Ще студентом Українського інституту інженерів водного господарства (м. Рівне) в 1975 році, вперше потрапивши на Хмельниччину, він був вражений її красою та історією. І коли в Рівненському бюро подорожів та екскурсій, де він одночасно з навчанням працював екскурсоводом, виникла потреба у розробці екскурсійного маршруту Рівне-Хмельницький-Кам’янець-Подільський, юнак із  задоволенням береться за справу. І краєзнавчі  матеріали, поїздки по містах і селах області, зустрічі із подолянами глибоко вразили його.
Саме тому, коли довелося після завершення навчання обирати місце роботи, Ігор Євгенович обрав Хмельниччину. З дипломом із відзнакою він їде  до Новоселицького СПТУ№11 викладачем спеціальних дисциплін. «Училище було розміщено в чудовому місці, – згадує він, – у колишньому маєтку графа Потоцького на території розкішного парку. Саме там пройшли мої перші  роки самостійного життя. Я досі згадую той чудовий колектив викладачів, майстрів і вихователів, своїх перших учнів».
Однак вже через  два роки  йому довелося залишити училище, яке стало для нього майже рідним. У 1980 році Ігоря Євгеновича відкликають до інституту, який він закінчив, на викладацьку роботу. З часом він закінчив аспірантуру при Київському автодорожньому інституті, захистив  кандидатську дисертацію і працював старшим викладачем.
Наприкінці 80-х доля приводить його до Уманського педагогічного інституту на факультет загальнотехнічних дисциплін і праці. Там він очолив кафедру трудової та професійної підготовки, став доцентом, відмінником освіти України. «Мені щастить на людей, – каже Ігор Каньковський, – ми гарно працювали, багато зробили. Тоді в Умані народився інший Каньковський – педагог. Професор Щеколдін А.Г., якого я вважаю своїм вчителем, порадив мені серйозно зайнятися педагогічною наукою.
Я занурився у педагогіку і тепер у ній із задоволенням «купаюся», просто насолоджуюся нею. З 1989 року моя робота пов’язана виключно з професійною педагогікою і методикою викладання».

Повернення
У 1998 році Ігор Каньковський повернувся на Поділля. Став викладачем Технологічного університету «Поділля». На енергійного викладача звернули увагу відразу. Вже в липні 1999 року йому доручили створити кафедру теорії та методики трудового та професійного навчання при гуманітарно-педагогічному факультеті. «Я завжди буду вдячний Миколі Єгоровичу Скибі та Радомиру Івановичу Сіліну за розуміння і можливість реалізувати свої задуми, – каже Ігор Євгенович. – Повірте, можна все зробити, якщо тебе підтримують й довіряють. Від цього просто виростають крила, виникає бажання творити.
Бойове хрещення ми отримали на першій виставці, яку організували в 1999 році, там експонувалися вишивка, плетення, аплікація, батік. До цього ніколи в інституті не було виставок декоративно-прикладного призначення. Я тоді відповідав за композиційне рішення виставки, адже кожна виставка, де багато різних творів декоративно-прикладного мистецтва, має бути гармонійною і цілісною.
Вже у 2000 році молода кафедра примусила педагогічну громадськість України говорити  про себе. Вперше в історії вітчизняної педагогічної науки розроблено і реалізовано клінічну модель підготовки педагогічних кадрів, відповідно до якої навчальний процес із фахових дисциплін було перенесено в умови реально існуючої школи. З цією метою на базі загальноосвітньої школи №27 Хмельницького створено навчально-виробничо- науковий комплекс університету. Разом з педагогічним колективом школи за десять років зроблено чимало. З досвідом подолян ознайомилися міністри освіти і науки України, видатні науковці і практики. Академія педагогічних наук відзначила працю колективу кафедри почесною грамотою».

У колі однодумців
З організацією кафедри постало питання кадрового складу.  Основу кафедри склали досвідчені викладачі університету, кандидати наук, доценти Ольга Кустова, Ганна Красильникова, Валентина Ребрік, Ольга Пащенко. «Вони мої однодумці із першого дня, – каже Ігор Євгенович, – без них не уявляю кафедри. Їх відданість справі бачу і відчуваю щодня».
Сьогодні на кафедрі працює 21 викладач, з них 44 відсотки кандидатів наук, як ніде – велика кількість відмінників освіти України, члени Спілки дизайнерів України, члени Спілки народних майстрів України.
При кафедрі працюють художні майстерні, які очолюють відомі на Поділлі майстри декоративно-прикладного мистецтва  Анатолій Яковлєв, Віталій Трачевський, Ігор Андрощук (художня різьба по дереву), Валентина Ребрік (художня обробка шкіри, цвяховий натяг), Олена Поплавська (художня вишивка), Лариса Корницька (художне ткацтво, печворк), Валерій Янцеловський (паперова пластика, пластилін).  Пишається Ігор Євгенович  кафедральним навчально-науковим центром  «Майстер», який залучає студентську молодь до розробки моделей одягу з елементами етнодизайну. Під керівництвом Олесі Голодинської, Вікторії Хренової, Галини Кравчук розроблено, виготовлено і презентовано на конкурсах значну кількість  колекцій одягу.
Минулого року кафедру нагороджено дипломом першого ступеня на всеукраїнському конкурсі-фестивалі вузів, котрі готують вчителів трудового навчання. «Знаю, що всі мої колеги, – каже наш співрозмовник, – приходять на роботу із задоволенням, і це немало. Я завжди прислухаюсь до їхніх зауважень.
До того ж, цього всього у моєму житті могло і не бути,  якби я не мав надійний і незамінний тил – дружину Ольгу, яка є не тільки колегою по роботі, але і головним моїм однодумцем».

«Квіти – моя слабкість»
На запитання, а чи вміє щось робити руками, наш співрозмовник, Ігор Євгенович відповів: «Вмію вишивати хрестом: косим і болгарським – мене навчила мати, гладдю навчився вишивати в школі. Мій батько і бабуся також любили вишивати. До речі, бабуся вишивала технікою «ришельє». Мені дуже подобається ця техніка і шкода, що нею зараз мало займаються. Мрію, що у нас на кафедрі цим ще хтось колись займеться. А також люблю працювати на землі, вирощую квіти – це моя слабкість».

Заповітні мрії
За словами Ігоря Каньковського, у Хмельницькому, де так багато творчих людей, котрі займаються декоративно-прикладним мистецтвом, досі немає спеціалізованого музею.
«Мрію про такий музей, – каже він. – А ще хотів би попрацювати над створенням на базі рідного університету інженерно-педагогічного інституту.
На Заході України немає жодного вищого навчального закладу, який готував би інженерів-педагогів.
Ще одна мрія пов’язана із відкриттям в Хмельницькому православної гімназії, бо ще видатний педагог Костянтин Ушинський казав, що усіляка педагогіка без віри в Бога мертва. Без духовного початку немає серйозної педагогіки».