Рятували Шустера усім миром

Лебеді – не тільки гарні та величні птахи. Багато цікавих історій  про цих пернатих можна почути від тих, хто мав нагоду ближче «поспілкуватися» з білосніжними красенями. Кам’янець-подільським школярам Сашку Черкасу та Артему Ситнику тепер просто не дають проходу в їхніх школах – №7 та №8, просять ще і ще раз розповісти про лебедя, до порятунку якого вони причетні. Птаха діти помітили  в грудні на річці Смотрич з Біланівської набережної, однієї з окраїнних вулиць міста. Очам не повірили: і де він тут узявся?! Потім бачили його ще не раз. Мешканці Біланівки взялися підгодовувати лебедя. Бо сутужно було одинаку, особливо, коли почали діймати морози. Він вибрав собі місце, де вода не замерзає. Тут, біля кладки, його й погодувати було зручно. Але серед людей є не лише чуйні та добрі, а й злі. Один із таких приїхав до річки на розкішному джипі, витягнув рушницю… Мабуть, кортіло йому похизуватися перед своїми гостями лебежатиною на святковому столі.  Добре, що нагодилися мешканці мікрорайону та стали на захист свого «квартиранта» грудьми. Довелося їм чергувати й уночі: боялися, що нахаба-мисливець знову з’явиться.
Біланівчани, тривожачись за життя лебедя, якого жартівливо назвали Шустером, повідомили про птаха МНС-никам. На Біланівку прибули  начальник місцевого управління МНСУ в Хмельницькій області Олег Іванюк  та його заступник Олексій Стремінський. Вирішили зробити все,  щоб лебідь опинився в безпечному місці. Однак, горбистий берег, порізаний виярками, заважав спуститися на спеціальній техніці до самої річки. А до рук лебідь не йшов.  Рятувальники, не вагаючись, заходили в крижану воду, та перехитрити лебедя ніяк не вдавалося.  Операція тривала кілька годин. Тоді вирішили на допомогу покликати водолазів із місцевого гарнізону.  Поки вони спускалися до води, лебедя спіймали Сашко Черкас та Артем Ситник. На кризі Сашко розсипав кукурудзяні зерна, а навколо розклав петлю з мотузки. Як тільки білокрилий красень ступив у це коло, Артем потягнув за кінець мотузки. «Вибач, друже, – казали хлопці, пригортаючи лебедя до себе, – довелося тебе брати обманом. Але інакше врятувати не змогли б».
Спочатку «на квартиру»  птаха прийняла родина Худиків. Для гостя виділили літню кухню. Але квартирант виявився дуже буйним, побив чимало посуду, дзьобав двері, рвався на волю. Пригощали його кашею, налили в таз води. А він все на волю рветься.  Довелося  чоловіку Людмили Худик Лучано укріпляти двері решіткою.  Проломив лебідь і  її та й подався до річки. У птаха була покалічена нога. Куди йому – просто в руки якомусь браконьєру чи собакам. Пані Людмила кинулася навздогін утікачеві і, хоч птах відбивався, навіть дзьобнув її, усе ж втримала його й  забинтувала ногу, з якої текла кров.
Шустеру знайшли хороше місце: у хмельницькому парку відпочинку імені Михайла Чекмана. Але спочатку лебедя-шипуна оглянув ветеринар, наклав на його поранену лапу шви. І запевнив, що птах дуже швидко поправиться. До Хмельницького Шустер поїхав мікроавтобусом Лучано. Тут він зимуватиме не один, а в компанії 25 таких же білих гордих птахів, які живуть у парку. Може, він ще й пару собі знайде. А, може, своєю дивною мовою повідає історію про те, як люди його рятували від наглої смерті. Зараз, коли небезпека вже позаду, напевно, він зрозумів, що врятували його з біди люди, з якими повівся не дуже лагідно.