А я люблю військових… красивих і толкових…

В житті, звичайно ж, буває по-різному. Але, коли вулицями Хмельницького під час загальноміських чи професійних свят крокують десантники з військової частини «А-0553» або, як їх називають, «блакитні берети», про оте «різне» не думається. На плацу вони серйозні, зосереджені, випромінюють впевненість та силу. А от які вони у звичайні будні, дізнатися не так легко. Адже у військових усе по-іншому. До них в частину просто так в гості не ходять – усе і скрізь військова таємниця. При вході на територію – суворий контроль, перевірка: хто, звідки, до кого, на коли домовлено, з якою метою, посвідчення, все, як то кажуть, «як в армії». На території – ідеальна чистота, солдати скрізь ходять «в ногу», все гармонійно-паралельно-симетрично, здається навіть дерева від вітру і ті колихаються якось по-військовому. «Дисципліна і порядок – це головні умови виконання будь-якого завдання. І не лише в армії. Від цього залежить успіх, а іноді й життя», – зізнаються військові. Про те, від чого залежить життя, вони знають не з розповідей. Адже з грудня 1962 року, коли частина була створена в місті Ізяслав Хмельницької області (у Хмельницькому в\ч «А-0553» базується з 2004 р.) і за майже півстоліття її існування, солдати-десантники здійснювали миротворчі місії чи не у всіх гарячих точках планети. Хмельницькі «блакиті берети», здійснили більше двох тисяч стрибків з парашутами і брали участь в бойових діях в Афганістані, Лівані, на території колишньої Югославії, в Іраці, Сьєрра-Леоне. З 1985 до 1988 роки миротворчу місію в Афганістані здійснював 186 окремий загін, за що троє військових отримали звання Героя Радянського Союзу.
«Повітряно-десантні війська – це школа мужності та витривалості, – стверджує командир військової частини Василь Денисюк. Ці солдати працюють там, де найбільш небезпечно, де необхідна відмінна підготовка і досконалий бойовий вишкіл. Наші бійці завжди досягали найкращих результатів». Василь Іванович у цій частині служить з 1994 року, коли після строкової служби у Росії та Білорусії, навчання у Київському військовому училищі, а потім – Одеському інституті сухопутних військ потрапив у в\ч «А 0553». У цій частині він пройшов усі посади - від командира групи до командира частини у якій майже тисяча солдатів. Серед них і розвідники, і зв’язківці, і десантники. Усі виконують головне завдання – займаються бойовою підготовкою. «Дай Бог, щоб вона не знадобилася нам на практиці», – додають у приватній розмові офіцери. А ще зізнаються, що після занять вони «такі ж, як і всі, ходять у «джинсах і куртках», змінюють берци на звичайні черевики, пишуть вірші, зустрічаються з дівчатами або вже мають сім’ї, бо надійний тил потрібен завжди».