ye-logo.v1.2

Війна під Богом

Суспільство 3106
Фото: Данілкова Анастасія

В селі Рахнівка, що на Дунаєвеччині, декілька активістів церковної громади намагаються виселити колишнього вчителя місцевої школи з оселі, де він прожив понад 20 років

Але Юрій Сидоренко, котрий нині працює оператором котельні навчального закладу, не здається. Він готовий відстоювати своє право на проживання у будівлі, до якої його заселила держава у 1990 році, як молодого спеціаліста  разом з сім’єю, навіть у суді. Каже, що має на це усі законні підстави.
Хата, навколо якої  розгорівся скандал, знаходиться у самісінькому центрі Рахнівки – неподалік від  збудованої православної церкви. Вигляд непримітної та обшарпаної ззовні одноповерхової будівлі з отруйно-синіми дверима відверто дивує: за що тут «воювати». Та за ці 16 років, поки тягнеться конфлікт між приїжджим з Сумщини Юрієм Сидоренком та місцевими активістами, став для обох сторін справою честі. Але у кожного з них своя правда. Якщо другі, за їх словами, хочуть встановити Божу справедливість, то перший прагне, щоб не порушували його людські права.
 «З 1995 року будинок, у якому мешкає учитель, належить церкві»
 «Раніше у будівлі, де нині мешкає Юрій Валентинович, розташовувався шкільний гуртожиток, – розповідає пенсіонерка, колишня вчителька української мови Рахнівської школи Валентина Матвєєва. – У гуртожитку жили діти з навколишніх сіл, котрі ходили до нашої школи: автобусу шкільного не було, і у разі необхідності вони тут й ночували. Було декілька й порожніх кімнат, які і віддали новому вчителю. Та приблизно десь у цей час в державі вийшов наказ про передачу церкві усіх будівель, які їй раніше належали, тобто, так званих культових споруд. Приміщення, де розташовувався гуртожиток, якраз і було такою спорудою: свого часу його було збудовано на потреби церкви релігійною общиною».
Проте, незважаючи на усі приписи і, як кажуть місцеві жителі, законні підстави, через те, що у гуртожитку були діти, будівлю церковній громаді не передали. Хоча, згодом необхідність у гуртожитку відпала сама по собі через демографічну кризу в країні – дітей поменшало. З усіх мешканців залишився один вчитель.
«У 1995 році на сесії сільської ради було вирішено будівлю гуртожитку з балансу сільської ради зняти та передати разом із шкільним городом у користування церкви, – згадує колишній сільський голова Рахнівки, пенсіонер Василь Матвєєв. – Церкви в селі  у радянські часи не збереглося, а ось цю хату ми усім селом споконвіку «церковною» називали. Старожили знали, що тут колись мешкав священик з родиною».
Щоправда, згодом у Рахнівці з’явилася нова церква. Ось і пристрасті навколо «церковної» хати вщухли. Та ненадовго…
«Нашій общині ця «церковна» хата просто необхідна, – пояснює Валентина Іванівна, – ми не маємо де зберігати врожай з церковного городу, де готувати обіди на свята та розміщати прихожан. До того ж, церква має на неї усі законні підстави. Раніше ми ділили хату з Юрою (він жив у лівому крилі, а община у правому), та він згодом позривав усі замки і викинув надвір наші речі, наробив у хаті таке… Навіть підлогу познімав, – бідкається жінка. – А між іншим, я для того, щоб він хату звільнив після рішення сесії, бо ж на вулицю людину не викинеш, дозволила йому безкоштовно піти до себе «на квартиру». Так він і там таке наробив, ледве її не спалив. Обіцяв ремонт зробити. Та замість цього знову до «церковної» хати перебрався. Живе сам: дружина на заробітках, син у іншому місці. Між іншим, він коли пішов зі школи та став працювати у міліції в Дунаївцях, навіть квартиру собі у райцентрі купив. Щоправда, згодом її продав та придбав «буса». Свого часу сільська рада йому виділила землю під забудову. Ще має город. Чого він вчепився до тієї хати, не розумію. Куди ми вже тільки не зверталися, навіть до суду намагалися подати, та все марно. Напевно, має усюди зв’язки».
«Жити біля цвинтаря не хочу»
У хаті, в якій ось вже двадцять років живе Юрій Сидоренко, досі так і не провели «блакитний» вогник. Юрій Валентинович, котрий працює у шкільній котельні, каже, що проводити його не хоче з практичної точки зору. «Я сьогодні газ проведу, а мене з оселі виженуть, – ділиться чоловік, – з усіх благ цивілізації в мене лише світло є. Це я до кума підключився, та усі дозволи на це маю. А ще у своїх кімнатах, до яких мене на усіх законних підставах у 1990 році вселила держава, точніше, тодішня сільська влада, я зробив за власний кошт ремонт і переїжджати звідси нікуди не планую. Ті, хто незадоволений, що я у хаті мешкаю, гадали, що з розвалом Союзу я «чухну» на Батьківщину, тому й альтернативи ніякої не пропонували. А сьогодні нічого запропонувати не можуть – грошей, щоб придбати більш-менш пристойне помешкання, в бюджеті не закладено та й підстав на це законних нема. А якщо й пропонують, дають то голу земельну ділянку у полі біля колишнього колгоспу, то старий будинок без ремонту поруч з кладовищем. Та й взагалі, чому я повинен кудись переїжджати, якщо маю усі законні підстави жити там, де живу? Документи, які засвідчують, що мені тут виділили житлову площу, в мене є. Незрозуміло тільки, як у 1995 році сесія сільради прийняла рішення про передачу будинку церкві, якщо усі знали, що я там живу? Вони навіть це не вказали. Більше того, у них немає жодних документів на те, щоб називати цей будинок «культовою» спорудою, яка раніше належала церкві».
Колишньому вчителю хочуть запропонувати колишню школу
Сільський голова Рахнівки Надія Слюсарчук каже, що пристрасті навколо «церковної» хати тривають, вже не один рік. Вона розуміє обидві сторони конфлікту. І навіть має свій погляд щодо його вирішення. «Сьогодні у будинку біля церкви Юрій Сидоренко хоча і проживає, та там не прописаний. Зрозуміло, що просто взяти та вирішити викинути людину на вулицю зовсім не по-християнськи. Ми вже багато думали, як залагодити конфлікт, і маємо декілька пропозицій. Зокрема, в нас у селі є приміщення старої земської школи. В одній частині наша ЗОШ має бажання облаштувати музей, а у іншій є ідея зробити помешкання для наших медичних працівників. Звісно, можна було б домовитися з школою, щоб замість музею надати декілька кімнат Юрію Валентиновичу з розрахунком, щоб він міг й приватизувати цю житлову площу. Проте є одне «але». Будівля земської школи знаходиться на балансі районної ради. Тому депутати повинні прийняти відповідне рішення. Та й невідомо, чи захоче пан Сидоренко туди переїхати».
 

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Останні оголошення
  Так  Ні, дякую