У Володимира Орловського немає обох рук

Лунає телефонний дзвінок. Володимир Орловський залишком лівої культі висовує з нагрудної кишені телефон, притримуючи залишком правої. Кладе слухавку на ліве передпліччя, натискаючи правим на кнопку. Спритно приставляє телефон до вуха. На усе це витрачає секунд п’ять.
Нещасний випадок з Володимиром Віталійовичем, котрий мешкає у Городку, стався ще у підлітковому віці. Тоді 16-річний Володимир навчався на другому курсі СПТУ. Хлопець потрапив під високовольтну лінію. На ньому замкнуло 10 тисяч вольт.
«Це сталося 26 вересня 1990 року, – каже Володимир Орловський. На ногах і голові чоловіка від опіків залишилися великі білі плями. – Отримав 60% важких опіків тіла. Спочатку ампутували одну руку, потім другу. Але ПТУ таки закінчив. У березні 1991 року в Німеччині зробили протезування. Пригадую в обласному управлінні охорони здоров'я була така Леся Білецька. Через Червоний Хрест допомогла безкоштовно зробити протези. Потім вступив у Кам'янець-Подільський планово-економічний технікум. У 1994 закінчив за спеціальністю «економіст-бухгалтер». А через два дні помер батько. Треба було заробляти на життя, тож пішов на верстатобудівний завод».

Торгував цементом, орендував землі, була своя шашлична,  а нині таксую
Завскладом на заводі Володимир пропрацював дев’ять років. Потрапив під скорочення. Аби заробити на хліб насущний, перепробував чимало професій, від фермера до власника шашличної.
«Цементом торгував, – розповідає Володимир Орловський. – Орендував з дядьком 50 гектарів землі. За 10 місяців заробив у нього тисячу гривень, а на додаток звинувачення у крадіжці риби. А дядько тим часом збудував заправку і будинок на Азовському морі. А я свого часу був навіть власником шашличної. Кілька років тому познайомився з майбутньою дружиною Оксаною. У шашличній дівчина працювала продавцем».
Водити автомобіль хлопець почав тишком-нишком. У батька була «Волга», тож час від часу хлопець брав покататися. У 1996 році у містечку Васильків під Києвом (тут готують водіїв-інвалідів) Володимир отримав водійське посвідчення.
«Ти би знав, чого мені коштували ці права, – каже Володимир Орловський. - Усі боялися відповідальності. Вони просто не уявляли, як це людина може їздити без обох рук. Після «Волги» пересів на «Жигулі» шостої моделі. Тоді і почав таксувати. Навіть кілька разів їздив до Польщі. В мене багато знайомих ДАІшників. Вони мені і допомогли купити «ДЕО-Сенс». Я її взяв у директора відділення одного з банків. Одразу заплатив дві з половиною тисячі доларів. А потім за 11 місяців відробив 3 тисячі 400 зелених».

Вдома Володимир виконує усю чоловічу роботу і самостійно лагодить авто
Нині свою машину Володимир називає ластівка і годувальниця. Якщо доводиться ремонтувати, то називає: «Секс».
«Я запросто можу поміняти колесо, – розповідає Володимир Орловський. – Зробити якийсь дрібний ремонт. Ходову роблю на станції техобслуговування не тому, що не можу чи не вмію. Просто так швидше. Маю своїх постійних клієнтів. Часто їжджу у Львів, Миколаїв, Івано-Франківськ. Я не лихачу, правил не порушую. Принаймні, намагаюся. Інколи, звісно, ДАІшники мене спиняють, але побачивши, що я без рук, рідко коли перевіряють документи. І одразу бажають щасливої дороги. Взагалі ставляться з розумінням».
Вдома Володимир виконує усю чоловічу роботу: колотить розчин, кладе цеглу і навіть копає картоплю. Востаннє протези чоловік одягав 10 років тому. Каже, що навчився обходитися без них.

Одні пасажири відмовляються від поїздки, інші не хочуть платити
«Пасажири коли мене бачать вперше, реагують по-різному. Деякі навіть відмовляються їхати. А деякі не хочуть платити грошей. Якось взяв замовлення у інший райцентр. Пасажир приїжджає і каже, що забув гроші. Почав від мене тікати. Я його наздогнав вже на подвір'ї. Колись займався вільною боротьбою. Кинув його через стегно. Тітка вибігла і віддала гроші», – каже Володимир Орловський.
Разом сідаємо у автівку. Володимир залишком правого передпліччя натискає на ключ замка запалювання. Схопившись двома передпліччями за ручку закриває дверцята. Його «ДЕО-Сенс», крім знаку «За кермом – інвалід», прикріпленому на задньому склі, ніяких спеціальних засобів не має. Володимир вмикає першу передачу. Пропускаючи машини, виїжджає на головну дорогу. На четвертій швидкості кермо тримає лише правицею, лівим передпліччям опирається на дверцята. У його рухах немає жодної скутості. Володимир за кермом почувається більш ніж упевнено.
«І гроші заробляє, і морально підтримує, – хвалить чоловіка 20-річна дружина Оксана. – А вдома і карниз приб’є, і замок зробить. Звісно, що таким чоловіком я задоволена».
Нині у 36-річного Володимира та його дружини Оксани є син Вадим. Подружжя очікує на донечку. Сім’я винаймає однокімнатну квартиру. Крім заробітків на таксі, за І групу інвалідності Володимир отримує 785 гривень пенсії. Щомісяця, в залежності від пори року, за квартиру доводиться платити від 300 до 600 гривень.
«Дерево посадив, сина виховую, ще б хату збудувати, – каже Володимир Орловський. – Але з нинішніми заробітками це неможливо. Сьогодні раз з’їздив на Хмельницький. Заробив 60 гривень. Може, би знайшовся якийсь спонсор, щоб допоміг мені із житлом».