ye-logo.v1.2

“Як і де ви проводили свої літні канікули?“, –

Суспільство 7280
Фото: Лілія

про це ми запитали відомих хмельничан

Володимир Смотритель, актор, бард, режисер, керівник Хмельницького монотеатру “Кут” та директор Міжнародного фестивалю мономистецтв “Відлуння”:
“Кожного літа я їздив на базу відпочинку, що на березі Дніпра, поблизу Черкас. Там ліс, річка, неподалік знаходився піонерський табір. Річ у тім, що мій батько був директором бази відпочинку, тож завжди забирав мене з собою. Там ми з однолітками грали у різні спортивні ігри, ходили у похід до лісу, плавали, засмагали.
Одного разу зі мною сталася цікава пригода. Я любив гуляти лісом сам, вивчав природу, розглядав все довкола. Раптом помітив нору і одразу захотів довідатися, що там. Зазирнувши туди, очі в очі зіткнувся з лисицею. Ми на кілька секунд завмерли та дивилися одне на одного. Потім лисиця цапнула мене за носа, захищаючи маленьких лисенят, що були в норі. Звісно, я отримав багато уколів від сказу, а шрам та спогади залишилися на все життя”.

Зоя Діденко, голова комітету поріднених міст та міжнародних зв’язків:
“Я родом з Житомирщини, з Брусилівського району. У нас там просто фантастичні місця – ліси довкола, річка Ірпінь, тоді ще з прозорою чистою водою. Наш будинок розташований у старовинному парку. Тож я завжди залишалася вдома на канікули або їхала до бабусі в сусіднє село.
Пам’ятаю, одного разу, десь після 5 чи 6 класу, батьки вирішили віправити мене до піонерського табору у село Тениші. Зараз там, до речі, знаходиться будинок відпочинку. Я та ще двоє дітей витримали у таборі максимум тиждень. Нас просто доїдали комарі, ніякі засоби боротьби не допомагали, тож ми вирішили піти додому. А йти не багато, не мало – 70 кілометрів. Ввечері, коли всі полягали спати, ми пішли пішки додому через ліс. Йшли навмання. Спали на деревах та під кущами, бо боялися лісовиків та мавок. Вранці через поле дісталися до якогось села. Там з нас дого сміялися, потім поверну­ли назад до табору. Звісно, увесь цей час нас розшукувала міліція. Ох, і дісталося ж нам на горіхи! У таборі ми на довго не залишилися – нас забрали батьки”.

Юрій Курманський, начальник міського управління освіти:
“Я навчався у сільській школі, жив у Копистині, тому весь час проводив там. Полюбляв рибалити, ходити до лісу по ягоди та гриби, чи навіть просто заради прогулянки та свіжого повітря. Звісно, грав з друзями у футбол, купався у ставку, загалом, робив усе, що й усі діти.
Часто ми їздили з класом на екскурсії до різних міст – Києва, Львова, Чернівців, Кам’янець-Подільського тощо. Останній, до речі, був першим містом, куди ми поїхали, тому найбільше вразив мене своєю архітектурою та атмосферою старовини”.

Людмила Голуб, солістка Українського державного академічного козачого ансамблю пісні і танцю “Козаки Поділля”, заслужена артистка України:
“Літні канікули проводила по-різному: їздила з батьками на море до Одеси та у літні табори Хмельниччини й Одеси. Також приїздила до бабусі в село Коськів Ше­петівського району. Оскільки я дуже люблю тварин та дітей, то до мене сходилися мало не усі діти села. Я заплітала кіски дівчаткам та робила різні зачіски, навіть багатьох стригла. А собак та котів, які приходили до нас на подвір’я, завжди годувала.
Часто ми виступали з концертами перед польовою бригадою – співали й танцювали, за що отримували розрахунок різною городиною.
Вранці я мало не щодня ходила рибалити. Бабуся встає поратися по господарству, а я беру вудочку та гайда на річку. Траплялося, що бабуся кличе снідати, а я не йду доти, поки не вміймаю хоча б одну рибину”.

Михайло Стаднік, генеральний директор компанії “Стіомі-Холдинг”, голова президії Всеукра­їнської асоціації пекарів:
“Канікули завжди проводив у бабусі та тітки в селі. Та це важко назвати відпочинком, бо постійно доводилося щось робити: допомагати по господарству, пасти худобу тощо. Коли був вільний час, купалися, грали з друзями у різні ігри, наприклад, у квача в ставку, ходили до лісу по гриби, особливо після дощу. Звісно, після походу до лісу півдня вибирали один в одного кліщів. Розважалися ми так: пізно ввечері йшли на пасовисько, де паслися колгоспні коні, розплутували їм ноги та тимчасово викрадали, аби покататися верхи. Потім, звісно, повертали на місце та сплутували ноги. З 14 років канікул в мене не було, бо я почав працювати, аби трохи заробити на життя. Ми росли без батька, мамі було важко, тому доводилося швидко дорослішати. Тож канікули в мене минали за копанням криниць, на будівництві, за розвантаженням вагонів на залізниці тощо”.
 

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Останні оголошення
  Так  Ні, дякую