ye-logo.v1.2

95-річна бабуся пустила родичів у хату, а вони виселили її в комору

Суспільство 8834
Віра Бойко вже декілька років живе у коморі
Віра Бойко вже декілька років живе у коморі. Фото: автора

Вже відбулося 11 судів, і невідомо, скільки ще попереду. Але скільки б їх не було, справа з місця не зрушиться, тому що ситуація безвихідна.

Якби чотири роки тому мешканці села Коритна, що на Ярмолинеччині, Вірі Бойко хтось сказав, що, впустивши племінницю з чоловіком до власної, п’ятикімнатної хати, вона змушена буде у свої 95 років жити в коморі для зберігання зерна, вона би розсміялася. Але сталося саме так. І нині, пройшовши 11 судів, обидві сторони переконані у власній правоті, і не мають ні найменшого бажання дійти згоди.

У 2006 році, коли Віра Лаврентіївна захворіла, вона змушена була на сім місяців поїхати до племінників на Івано-Франківщину. Наступного року, навесні, повернулася додому, а восени ті ж племінники приїхали до неї, і бабуся подарувала їм хату. Продавши своє господарство на Західній Україні, вони приписалися в Коритній, у подарованій хаті, і почали ремонт. Зняли старі вікна, поставили пластикові, зірвали підлогу, зацементували, постелили лінолеум, поставили у кожній з п’яти кімнат конвектори, бо до цього газ був проведений тільки до грубки. Бабусю на цей час, тимчасово, як їй сказали, переселили в літню кухню.
Але минуло літо, осінь, прийшла зима.., а бабуся як вийшла з хати до ремонту, там в коморі, переобладнаній на кухню, і залишилася. Спочатку просила впустити її до власної хати, ходила скаржитися до сільради. І голова, і секретар намагалися вплинути на її родичів, але безрезультатно. Мало того, люди кажуть, що чоловік племінниці вже їздив до Ярмолинець, цікавився, як би віддати бабцю до будинку престарілих. Отож, у 2010 році Віра Лаврентіївна подала на родичів до суду.

У коморі…
В маленькій, обшарпаній літній кухні, в якій раніше була комора, ми і знайшли Віру Лаврентіївну. Ліжко, старий стіл, шафа і купа мотлоху, який за браком місця лежить тут же, на підлозі. От і вся обстановка.
«Доню, - з порога зустріла нас бабуся, - допоможи, щоб вони вийшли з хати. У мене ж нікого немає, діти маленькими повмирали. Вже суд був, присудили, щоб вони забралися. Вони ж підробили документи, нібито я подарувала їм хату, але по паспорту зрівняли мій підпис, а він не зійшовся.
…Цю хату я ще з чоловіком будувала. Він був спеціалістом із будівництва, я сама виправляла в місті хати. Ми її поштукатурили, накрили бляхою, в нас своя криниця. А їх я сюди не кликала. Якось захворіла, а сусідка побачила це і зателефонувала їм. А я ж весь час хворію, бо стара, але до мене лікарка приходила, соцпрацівник. Так от, сусідка ввечері подзвонила, а вони вже вдосвіта приїхали машиною і забрали мене і все, що хотіли: 30 курей, зерно, все з хати, що їм сподобалося, повиносили.
А потім ще мій холодильник продали, плитку. Мої дерев’яні вікна змінили на пластикові.
Я ставила цей будинок, напрацювалася, то нехай я хоч кілька років побуду в своїй хаті, я ж довго жити не буду, бо мені вже 95 років!
А вони мене викинули, я казала їм, що мені там холодно, приходила голова сільради і з соцзабезу, просили їх: «Пустіть бабу в одну кімнату». А вони не хочуть. Кажуть, що ні за що не пустять…».
За словами бабусі, вона всю зиму грілася під п’ятьма ковдрами, адже раніше тут була комора для зберігання зерна, з погребом, тому підлога, залита бетоном, холодна. Та й стіни тоненькі, так що конвектор не дуже й грів.
Хоча, люди кажуть, що бабуся, може, й економила газ за старою звичкою. Хоча зараз за газ і за світло вона з племінниками платять порівну: один місяць за опалення в п’ятикімнатній хаті і в маленькій літній кухні, де живе бабуся, за показами лічильника платять Остап і Ганна, наступний - бабуся. В місяць це обходиться більше ніж у 300 гривень. А пенсія у Віри Лаврентіївни трохи більше 800.
Розповідаючи це, бабуся весь час норовила вхопити мене за руку, аби поцілувати її. Поруч крутився старий облізлий, схожий на скелет, кіт, який не хоче, як думає бабуся, а, швидше за все, уже не може гризти сухарі, якими його годують. Але більше нічого їстівного в хаті не було. Єдина каструля валялася десь на поличці.
«Вона мене тою каструлею ледь не забила, - каже старенька. - Прийшли обидвоє, я якраз варила суп, вона почала кричати, а потім хватає каструлю і хотіла мене вдарити, але я відхилилася, і вона вдарила по столу. Якби влучила по голові, то вона би навпіл розкололася».
«Ніхто її не бив, - каже Ганна Стельмах. - І взагалі, не мене треба судити, а бабу. Ми не вдерлися сюди і не просилися до неї. Вона сама нас покликала, подарувала нам хату, і ми почали робити ремонт, бо вона просила відремонтувати кухню і веранду. Навели порядок, але якщо справа повернулася так, то я до вечора з’їду звідси, нехай поверне мені гроші, які ми потратили на ремонт, бо я не маю з чим звідси піти».
В той же час жінка навіть слухати не хоче, щоб впустити бабусю до її ж хати.
«Баба мені бридка, - каже Ганна, - я її не хочу».

«Нехай я хоч кілька років побуду в своїй хаті»
«Бабуся звернулася до суду, але її родичі навіть після усіх засідань кажуть, що до хати її не пустять, - каже секретар Москалівської сільської ради Наталя Білик. - Суд визнав договір дарування недійсним, і хата знову числиться за Вірою Лаврентіївною. Зараз йде мова про виселення її родичів, але вони подали зустрічний позов, аби бабуся повернула їм гроші за ремонт.
Пустили би до хати, і ніяких проблем би не було, бабуся б їм тягарем не була, вона ж ще в силі, он, до Ярмолинець 16 кілометрів пішки йде».
Хоча, навряд чи вони отримають назад свої гроші. Адже, це, за останніми підрахунками, 40 тисяч гривень, яких у бабусі, звичайно ж, немає.
«До 2007 року Віра Бойко була на обслуговуванні у соцпрацівника, - каже соціальний працівник Тетяна Палагіцька. - Але коли вона зробила договір дарування на своїх племінників, вони самі доглядали за нею. А відколи договір перерваний, і йдуть суди, бабуся залишилася без догляду. Правда, у неї в Коритній живе ще один племінник, який обіцяє взяти над нею опіку».
… Люди в селі розділилися: хто підтримує бабусю, адже можна виділити їй кімнатку і дати хоча б раз на день їсти. Адже вона вже більше року опікується собою сама і їсть засохлий хліб, який скуповує про запас, і запиває його перекислим молоком. Хто жаліє Остапа та Ганну, бо люди вклали всі гроші, отримані за продаж своєї хати, в ремонт: «Баба живе в літній кухні, їй що, там погано?».
… Вже відбулося 11 судів, і невідомо, скільки ще попереду. Але скільки б їх не було, справа з місця не зрушиться, тому що ситуація безвихідна. Люди всі гроші від продажу свого житла вклали в ремонт, і тепер їм нікуди подітися. Але як бути бабусі, яка, збудувавши хату своїми руками, змушена на старості років жити мало не в буді.
 

Коментарі:

Викуся FOX 09.07.2011 12:32

Як на мене, може й бабка маэ противний характер, бабцi все ж таки 95 рокiв.....але племiнники мають дати iiй дожити свiй вiк в власнiй хатi однозначно! бо не по людськи це все.....

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Новини Хмельниччини
Останні оголошення
  Так  Ні, дякую