Хмельничанин Андрій Левчук збирає пивні кухлі різними нетрадиційними способами

Що, до речі, приємне і практичне захоплення водночас, особливо, коли приходять друзі. Кожен з гостей п’є і тішиться з якогось іншого – нестандартного кухля. Зараз його колекція нараховує майже два десятки екземплярів, місткістю 0,5, 0,33 і, навіть, 0,65 мілілітра, займаючи чільне місце на полицях  у  стінці. В той час, як більшість людей хизу-ються банальними наборами з кришталю на шість персон чи порцеляновим посудом, у Андрія кожен екземпляр – це ціла історія.
Перший пивний кухоль з’явився у нього років з вісім тому. Тоді дев’ятнадцятирічний юнак пра-цював  у спеціалізованому магазині з продажу алкоголю і активно відкладав убік кришечки від пивних пляшок, аби згодом обміняти їх на обіцяні подарунки. Так з’явився його пивний „першачок” – кухоль від „Львівського 1715” .  І не якийсь там звичайний, а керамічний, на довгій ніжці. Другий (до пари) – виміняв за кулькову ручку у колеги, яка збирала кришечки з-під пива. Ще один його сестра, дізнавшись про несподіване хобі брата, виміняла у когось з подруг за шоколадку. Відтоді, як кажуть, „Остапа понесло”! Ексклюзивний кухоль для молодого чоловіка – це найвдаліша покупка і найкращий подарунок. Друзі час від часу тішать його незвичайними презентами, аби не ламати голову над тим, що вручити імениннику в день народження. Минулого року подарували  рідкісний кухоль Хмельницького пивзаводу (до 100-літнього ювілею пивоварні їх випустили в обмеженій кількості), який випадково придбали на „блошиному” ринку...  
„Я обожнюю пиво, – розповідає Андрій, – хоча експонатами своєї колекції користуюся не дуже часто. Але це лише тому, що вдома пивом не „бавлюся”, а на природу скляні кухлі не потягнеш – незручно, та й непокоюся, аби не побити”.
Якось під час літньої відпустки в одній із кав’ярень біля моря Андрій тамував спрагу тамтешнім пивом „Кримське”. Він одразу вподобав незвичайний кухоль, якого в колекції подільського хлопця, звісно, ще не було. Тому, відвівши убік офіціанта, Андрій повідав йому про своє захоплення. І зауважив, що йому для повного щастя, на даний момент, не вистачає лише цього кухлика! Перейнявшись проханням колекціонера, працівник кав’ярні погодився продати скляну посудину, відзвітувавши своєму шефу за неї, як за „розбиту”. Відтоді Андрій постійно робить хід „конем”. Він уже кинув оком на пивну посудину в одній з хмельницьких кав’ярень, що в районі залізничного вокзалу. Крім того, мріє поповнити свою колекцію кухлями „Чернігівського білого” – на довгій ніжці та скляним „Старопрамен” – з рельєфним написом посередині. Від фотосесії для газети герой публікації завбачливо відмовився, аргументуючи своє рішення тим, що коли „засвітиться” на всю область, його невдовзі не пускатимуть до місцевих кав’ярень... А „полювання” колекціонера на пивні кухлі саме у розпалі!