«В коридорі в калюжі крові лежала мама. Далі, в кімнаті - бабуся…»

Трагедія сталася в суботу, годині о шостій вечора, коли надворі було ще світло. Але увесь день йшов дощ, і людей на вулиці не було, так що убитих жінок знайшли аж наступного дня.
«Ганна співала у церкві, - каже мешканка Ярославки Ганна Панасюк, - а тієї неділі я по своєму чоловіку робила сорок днів, тож вирішила її покликати. Прийшла, гукнула, - ніхто не вийшов. Думаю, зайду до хати. Тільки увійшла у веранду, і побачила Марію. Голова її була накрита курткою, тож впізнала тільки по гулях на ногах».

«Оля, ти не плач. Мама лежить в калюжі кров, напевно, вона мертва»
Кажуть, що перед трагедією у людей нерідко бувають погані передчуття, проте ні в Ольги Гарник, ні в її мами та бабусі такого не було. Хіба що, згадує жінка, «мама останнім часом раптово захотіла нову кухню і не раз повторювала: «Я так хочу кухню, як перед смертю».
Двадцять п’ятого червня, в суботу, Ольга, працівниця гематологічного відділення обласної лікарні вийшла на чергування - на добу. Зазвичай, вона телефонувала матері тричі на день: вранці, після обіду і ввечері. Мати теж завжди передзвонювала, запитувала, як донька доїхала (за словами Ольги, ще не було такого, щоб вони з бабусею її не випроводили, навіть на роботу в Хмельницький).
«Зателефонувала раз, другий, третій, а трубку ніхто не бере - розповідає Ольга. - Телефоную до бабусі - теж не бере. Отут в мене з’явилася тривога, адже востаннє я говорила з мамою напередодні, в суботу, біля трьох годин. А ввечері трубку вже ніхто не брав.
І от в неділю, десь о пів на другу, зателефонувала сусідка: «Оля, ти не плач. Мама лежить в калюжі крові, очевидно, впала». «Вона жива?», - запитую. «Не знаю, люди бояться підійти ближче».
…Дорогою гадала, що ж могло статися? Останнім часом у мами були проблеми з серцем, то ж подумала, що вона померла від серцевого нападу, а що ж бабусею?
Приїжджаю, дивлюся, повно людей під хатою. Підходить до мене голова сільської ради і каже: «Оля, в двір не йди, там, напевно, два трупи…».

«Ми кров совком черпали»
«Я не могла ні кричати, ні плакати. Скам’яніла, і не знала, де знаходжуся, і що робити далі. Потім почало «розвиднятися» в голові. Чую, кажуть, що в хаті все перекинуто. А в бабусі були гроші - їй вже виповнилося 86 років, часто турбувало серце, от і складала собі на смерть. (Зникло дві пенсії, чотири тисячі, які Ольга збирала собі на відпочинок до дня народження, два золотих персні, сережки та годинник з позолотою - авт.».

… Десь після 18 вечора Ольгу пустили до хати. Ледь впросила міліціонерів - вони боялися що жінка знепритомніє. Пояснювала їм, що працює в лікарні, в гематології, і смерть бачила.
Але то були природні смерті. І, зайшовши в коридор, злякалася.
«Мама лежала на підлозі, в калюжі крові, - продовжує Ольга. - А поряд - мозок... Потім, за її словами, судмедексперт у висновку напише: «розчавлення черепа».
Так само у калюжі крові у своїй кімнаті лежала бабуся. Обличчя в обох були залиті засохлою кров’ю. Вже потім, коли нам їх віддали, ми побачили, що обличчя в бабусі було розпухле, перекошене. У мами - синє, з чорними колами під очима, розтрощена голова перемотана бинтами.
Потім ми ту кров замивали разом з родичами. Точніше, не змивали, а совком черпали. А мозок в доріжці, он, ще лежить…Разом з доріжкою склала в покривала і камінцями прикидала. Треба закопати, але навіть не можу туди підійти».

Із хати навпроти
…Того ж вечора правоохоронці разом із собаками ходили по всіх дворах села, що розтягнулося на кілька кілометрів. І таки знайшли закривавлений одяг. У хаті навпроти.
Двадцятишестирічний С., якого підозрюють у вбивстві, за словами односельців, дуже спокійний, тихий. Зі своїми сусідами через дорогу був у гарних стосунках, допомагав по господарству, якось навіть ремонтував техніку. Правда, кажуть люди, був трохи дивакуватим: міг пройти і не привітатися, ні з ким не товаришував, до клубу не ходив…
А ще подейкують, що в його кімнаті було повно якихось касет, яких він нікому не показував. Заходити до своєї кімнати не дозволяв навіть матері. Якось, розповідають люди, жінка зайшла туди, на що син сказав: «Ще раз зайдеш, я тебе зарубаю».
… Коли С. привезли на очну ставку, за словами Ольги, його оточили правоохоронці. «Напевно, боялися, аби я йому нічого не зробила, - каже жінка. - Я знала, що він на подвір’я зайде, вийшла, побачила його, в мене закрутилася голова, і я впала...
Один з міліціонерів сказав йому: «Он дочка, піди попроси побачення». Відмовився. А що я могла? Кричала йому - «Вбивця!».
Люди, які були під час слідчого експерименту, розповідали, що коли С. запитали, щоб він зробив, якби ми всі були вдома, він відповів: «То й третій так само було б».
А його мама переді мною так і не вибачилася, казала лише, що мама з бабусею позичали в неї гроші, і вона ще прийде по них до мене…».

Одна…
Ярославка - спокійне село, і вбивств до цього випадку тут не було. Хіба що близько місяця тому померла 90-літня бабуся - впала і розбила голову. Старенька жила одна, під лісом, а недалеко жила родичка С. І, як кажуть селяни, хлопець, провідуючи родичку, нерідко допомагав одинокій бабусі по господарству, заходив до неї в хату, як і до нещодавно загиблих жінок. Подейкують, що на допиті він зізнався у вбивстві цієї бабусі, і тепер на її тіло чекає ексгумація.
А Ганну Дрозд та Марію Гарник поховали в одній могилі - біля Ольгиного дідуся. А вона залишилася сама. Жінка, яка після смерті найрідніших людей, так і досі не змогла проронити ані сльозинки, каже, моторошно їй, звикла, що їх було троє, а тепер - сама. «Здається, що це страшний сон, що зайду до хати, а там мама і бабуся, як завжди, чекають на мене…».