Земляна груша... ліквідовує смітники

Не треба бути статистом, аби знати: міські смітники є головним болем практично всіх органів самоврядування України. Що робити з вітчизняними кричуще переповненими сміттєзвалищами, знає завідувач кафедри землеробства і агрохімії Подільського державного аграрно-технічного університету Ігор Рихлівський.

- У стотисячному Кам’янці-Подільському місцева преса подає щороку не менше п'ять-шість публікацій про те, що знайдено спільну мову з ефективним спонсором (німецьким, англійським, французьким, прибалтійським і, накінець, чернівецьким або з іншого міста, крім Кам'янця) щодо будівництва сміттєпереробного заводу найвищого європейського ґатунку.
Але, щоб здійснити грандіозний план, каже щоразу влада, треба 20-30 гектарів (чи більше) землі і бажано в межах Подільського природного парку з привабливими краєвидами. При цьому старе сміттєзвалище обіцяють рекультивувати, пересортувати. Проходить час, гори непотребу ростуть, на обіцянках вирішити сміттєві проблеми у владні кабінети в’їжджають нові владці, а ми стоїмо на місці, створюючи нове сміття. У США, до речі, лише отримання ліцензії на будівництво сміттєзвалища обходиться в півмільйона доларів.

- Ігоре Петровичу, ви вірите, що влада прислухається до Вас?
- Я оптиміст. Із питанням про долю міського полігону твердих побутових і промислових відходів не раз мав мову з очільниками громад міста та району. Мене завірили, що володіють ситуацією. Після таких «рандеву» я здійснив винахід і нещодавно отримав патент на свою ідею. Може, це допоможе достукатися до влади.
До речі, на гребені сміттєвої навали ліквідація відходів стає вигідним бізнесом. Захоронення однієї тонни сміття на сучасних полігонах коштує від 20 (Іспанія, Фінляндія) до 90 доларів (Норвегія), а спалювання - від 50 (Іспанія, Фінляндія) до 130 (Німеччина). Чистота планети не менш важлива, ніж забезпеченість хлібом. Відтак, жорсткішає екологічне законодавство, зростає чисельність контрольних вимог, виконання яких потребує значних виробничих витрат і сучасного лабораторного обладнання та апаратури. Початково примітивне звалище переростає в потужне промислове виробництво, а організація і управління на державному рівні вимагає визначити його автономною промисловою галуззю побутово-санітарного обслуговування населення. У розвинених країнах світу поряд із сучасними полігонами вже на початку 80-х років почали практикуватись сміттєпереробні (СПЗ) та сміттєспалювальні (ССЗ) заводи, обладнані високотехнологічною очисткою від надзвичайно шкідливих викидів типу діоксинів, важких металів, отрутохімікатів, інших забруднювачів ґрунту, води та повітря.
Протягом року місто зі стотисячним населенням накопичує: паперу й харчових покидьків (органічна частина сміття) 21,7 тисячі тонн, скла - 2,8, текстилю - дві, металів - 1,6, деревини, пластику, гуми та шкіри — по 1,2 тисяч тонн кожного виду, іншого непотребу - 4,8 тисячі тонн, а всього - 34,6 тисячі або 146 тисяч кубометрів. Це ж курган висотою 20 метрів з основою 1,5 гектара! Це «багатство», враховуючи світовий досвід, можна захоронити на санітарних полігонах, повторно переробити або ж спалити.
- Але ж Ви таки українцям пропонуєте свій шлях вирішення. У чому його суть?
- Моїм винаходом є раціональний спосіб консервації твердих побутових відходів (сміття) з природним ґрунтоутворенням, збагаченням атмосферного повітря киснем та покращенням екологічного середовища. В його основі лежать схема ґрунтотворного процесу і меліоративні властивості дивовижної рослини - топінамбура. Відомо, що грунтотворення проходить обов'язково за участю живих організмів, особливо зелених рослин, які, крім синтезу органічної речовини, нагромаджують елементи зольного живлення й азот. Топінамбур утворює вдвічі більшу площу листя порівняно з 50-річним лісом листяних порід, збагачує повітря киснем, засвоює із ґрунто-субстрату нітрати, очищує стічні води, ґрунт і повітря від важких металів та радіаційних забруднень. Технологічно винахід реалізується таким чином. Смітник обсаджується топінамбуром, вектор розмноження його орієнтується на смітник, і він “самоходом” поступово захоплює його. Технічний результат виражається в прискоренні створення фітосанітарної зони навколо полігону, консервації та скорочені фінансових затрат у два-три рази.
- Ви так любите цю рослину і вже вивели два її сорти, Вас навіть називають королем топінамбуру. Ігоре Петровичу, а якщо він не захоче лізти на кучугуру?
- Смітник для цієї рослини – звичне місце зростання. А нам що, тільки споглядати, як він росте? Це пасивний шлях. Краще буде, коли одночасно з консервацією полігону проходитиме його ліквідація. На місці сміттєзвалища можна влаштувати “Містечко вторинних ресурсів», де поступово проводиться відповідний благоустрій, відкриваються торгівельні майданчики для піску, всіляких глин, вапнякових відходів та іншого. Будуються підприємства, відповідні до тих ресурсів, якими багатий смітник. Тут можуть вироблятися, до прикладу, різноманітні грунтосуміші на органо-перегнійній основі, дернові плитки для газонів, скверів, футбольних полів, стадіонів тощо. Та ще багато чого може придумати людина! До слова, згадані містечка вже давно існують, а на них господарюють бомжі, вибираючи з непотребу те, за що платять гроші.