Хмельниччина попрощалася із трьома Героями

У Хмельницькому попрощалися із Віталієм Сергійовичем Кайгородовим, який загинув на Київщині.

Служив Віталій за контрактом, у 14-й окремій механізованій бригаді імені князя Романа Великого. А в мирному житті понад усе любив подорожі і мотоцикли. Його товариш, голова асоціації мотоциклістів Володимир Бадлюк, каже ще після участі у антитерористичній операції та ООС Віталій завжди говорив, що його місце у війську.

«Після участі в АТО він повернувся до цивільного життя, але мріяв завжди повернутися на службу, це був його поклик душі. Коли почалася війна, він один із перших пішов до війська. Пішов воювати за волю України, за нас із вами, за те, щоб москальська погань не ступала на нашу землю», — згадує Володимир Бадлюк.

Віталій Кайгородов воював на території Макарівської громади на Київщині разом зі своїм батьком.

Його товариш розповідає, що в одному із боїв батько втратив Віталія із поля зору, повернувся і вже не побачив сина. Запеклі бої, у яких загинув Віталій, тривали 11 березня.

За словами міського голови Олександра Симчишина, тіло Віталія Кайгородова шукали довго, зв’язувалися із представниками Макарівської громади, щодня сподівалися на те, що він живий.

Віталій Кайгородов воював на території Макарівської громади на Київщині разом зі своїм батьком.

Колаж з фото REUTERS і Максима Голобородька

«Він був похований у селі Липівка, поблизу церкви, де було поховано дев’ять бійці. Віталія ідентифікували і він повернувся додому. Сьогодні ми з ним попрощалися. Україна на Київщині перемогла, всі повертаються додому, відновлюють будинки, розбирають завали і за це вони дякують Віталію Кайгородову і всім Героям, які воювали на Макарівщині, знищували ворога і віддали своє життя», — розповів Олександр Симчишин.

У Віталія залишився дворічний син і дружина.

Із Любомиром Миколайовичем Руснаком сьогодні попрощалися у селі Вовковинці на Деражнянщині. Зв’язок із ним втратився у перший день активної війни, 24 лютого. Він народився 20 червня 1999 року, навчався у місцевій школі, згодом служив у 1-й танковій бригаді. Загинув він 24 лютого у Халявна, Чернігівській області, але лише 6 квітня стало про це відомо. Сьогодні, 10 квітня з ним попрощалися у Вовковинцях.

Зв'язок із Любомиром Руснаком втратився ще у перший день активної війни.

Колаж із фото Максима Голобородька та із соцмереж.

На Чемеровеччині також прощалися з Героєм. В останню путь провели Олександра Івановича Луцькова. Десятки жителів Чемеровецької громади проводжали живим коридором загиблого Героя. Він народився 7 березня 1977 року, служив у 24-й окремій механізованій бригаді імені короля Данила. Загинув Олександр Луцьков від вибухової травми у запеклих боях за місто Попасна, що на Донеччині 5 квітня. Поховали його у рідному селі Жердя на Чемеровеччині.

Олександр Луцьков загинув у запеклих боях за місто Попасна, що на Донеччині 5 квітня. Колаж із фото Чемеровецької громади.