Хмельницький - велосипедний

«Салют», «Орлятко», «Тиса», «Україна», «Лелека», «Десна» – ці назви радянських веломашин знайомі кожному з нас із дитинства. Що вже казати про триколісного «Гнома», на якому малюки їздили усією вулицею. Перший велосипедик батьки купували нам десь у дворічному віці, і ми всіляко намагаємося продовжити цю спортивну сімейну традицію, біжучи до магазину за триколісним другом уже для своєї дитини.
«Не варто вигадувати велосипед, – жартують продавці на речовому ринку, – краще його… купити».
«Перш за все, слід розібратися, для чого саме він вам потрібен, – радить продавець магазину «Веломан Екстрім», – для прогулянок, заняття туризмом, виконання трюків, чи просто ви вже маєте все, тільки велосипеда і не вистачає… Слід визначитися і з сумою, яку ви готові викласти за покупку. З рештою ми допоможемо розібратися вже на місці».
Найдешевший дитячий велосипед у Хмельницькому можна придбати за 130 гривень. А ось, триколісний з ручкою для батьків, аби вони могли пересувати своє чадо, котре ще не навчилося крутити педалі; зі спеціальним сидінням, що унеможливлює падіння; захисними ременями безпеки; музичною іграшкою на кермі; багажником та іншим «фаршем» – від 300 гривень. Маленький двоколісний друг, на кшталт радянського «Зайчика» з додатковою парою коліщаток, що перетворює його на чотириколісний – від 380 гривень. Найпростіші підліткові та дорослі – від 700 гривень.
«Рік тому, коли нашій доньці не виповнилося й року, ми купили їй великий триколісний велосипед з усім «наворотами», – розповідає молода мама, з котрою ми раз за разом стикалися у різних хмельницьких магазинах з велосипедами. – Тоді нам здавалося, що це – найкращий варіант: велетенські колеса, що їдуть навіть по бездоріжжю, парасоля від сонця, багажник, широке сідло… Доки Юля не діставала до педалей, ми возили її самі. Але зараз донька хоче кататися самостійно і на цьому «бронетранспортері» їй дуже важко. Доводиться купувати ще одного триколісного велосипеда. І цього разу на ньому вже точно не буде нічого зайвого».
Але дуже часто, прищеплена в дитинстві батьками любов до велоспорту, зникає у підлітковому віці. І якщо хлопчаки ще подекуди «ганяють» на «вєліках» дворами і парками, дівчатка облишають цю справу. Однак є люди, котрі не уявляють свого життя без дороги, коліс і педалей, вітру у вухах. «За два роки це у мене вже другий велосипед, – розповідає Андрій Даценко. – Хоча зараз я не уявляю, як міг їздити на своєму попередньому, котрий був значно гіршим за теперішній: тяжкий і некомфортний. Якщо ти сідаєш, аби проїхатися до магазину – дискомфорту майже не відчувається. Але, коли на велосипеді проводиш майже увесь вільний час – це суттєво. З другом Романом Маляром ми вже об’їхали чи не всю Хмельницьку область. Шкода, що банківський працівник не може собі дозволити їздити на роботу на велосипеді. А так – я з ним не розлучаюся навіть у дощ».
Проте, для декого велосипед – головний спосіб пересування. «Мій двадцятикілограмовий залізний монстр, якого неможливо «вбити», – так характеризує свою стареньку «Україну» пенсіонер Микола Лисак. – У село, на дачу, на базар, у гості – більше часу я проводжу за крутінням педалей, ніж на своїх двох. Зате – швидко, корисно, і дорогого бензину не просить».