Факт в історії: втеча зі славутського концтабору 79 років тому

23 листопада 1943 року через підкоп зі славутського концтабору «Грос-лазарет №301» зуміло втекти 15 людей. Роботи по прокладанню тунелю з підвалу другого блоку розпочали на початку травня 1943 року. Лаз, розміром метр на метр вирізали у підлозі, підкоп був довжиною біля 100 метрів, висотою 70 сантиметрів, шириною 60 сантиметрів на глибині 2 – 2,5 метри. Для робіт полонені мали чотири малі саперні лопати та ломи виготовлених із ліжок. Працювали в підкопі у дві-три зміни, по 5 чоловік в кожній.

Вирватися з полону і воювати з фашистами, голод, знущання, постійна загроза смерті спонукали полонених до індивідуальних та групових втеч з табору. Вони знаходили притулок у місцевих жителів Славути та навколишніх сіл. За неповними даними, за час існування концтабору втекло більш як дві тисячі полонених. Більшість з них стала бійцями першого партизанського загону на Славутчині.

Окрім цього, у «Грослазареті» таємно від німецької адміністрації підпільники вели облік померлих полонених. Завдяки цій роботі відомо близько 20 тисяч прізвищ загиблих. За даними зі сторінок газети «Правда», з «Повідомлення Надзвичайної Державної Комісії» від серпня 1944 року, адміністрація, німецькі лікарі та охорона «Грослазарету» створювали нестерпні умови проживання. Зокрема, проводили злочинні досліди на людях, випробовуючи на них вакцини тифу, холери, туберкульозу та інших хвороб.

У таборі був створений спеціальний режим голоду, а скупчення в одному місці великої кількості людей (близько 2 тисяч в одному блоку, а всього їх було - 9) призводило до антисанітарії, яка сприяла новим захворюванням та поширенню епідемій. Хворих, поранених і вкрай виснажених людей примушували до тяжкої праці.